Троцький Лев Давидович
Лев Дави́дович Тро́цький (Лейба Бронштейн; 26 жовтня [7 листопада] 1879, Янівка, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія (нині с. Береславка, Бобринецький район, Кіровоградська область, Україна) — 21 серпня 1940, Койоакан, Мехіко, Мексика) — комуністичний діяч, ідеолог троцькізму — однієї з течій марксизму.
| Троцький Лев Давидович | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
Я помру пролетарським революціонером, марксистом, діалектичним матеріалістом і, отже, непримиренним атеїстом. Моя віра в комуністичне майбутнє людства зараз не менше гаряча, але більш міцна, ніж в дні моєї юності. — «Заповіт», 1940 |
|||||
Я умру пролетарским революционером, марксистом, диалектическим материалистом и, следовательно, непримиримым атеистом. Моя вера в коммунистическое будущее человечества сейчас не менее горяча, но более крепка, чем в дни моей юности.[1] |
Засіб може бути виправданий тільки метою. Але ж і мета, в свою чергу, повинна бути виправдана. З точки зору марксизму, який виражає історичні інтереси пролетаріату, мета виправдана, якщо вона веде до підвищення влади людини над природою і до знищення влади людини над людиною. — «Їх мораль і наша», 1938 |
|||||
Средство может быть оправдано только целью. Но ведь и цель, в свою очередь, должна быть оправдана. С точки зрения марксизма, который выражает исторические интересы пролетариата, цель оправдана, если она ведет к повышению власти человека над природой и к уничтожению власти человека над человеком.[1] |
Революція зробила героїчну спробу зруйнувати так зване «сімейне вогнище», тобто ту архаїчну, затхлу і відсталу установу, в якому жінка трудящих класів відбуває каторжні роботи з дитячих років і до смерті. Місце сім'ї, як замкнутого дрібного підприємства, повинна була, за задумом, зайняти закінчена система громадського догляду та обслуговування: пологові будинки, ясла, дитячі садки, школи, громадські їдальні, громадські пральні, амбулаторії, лікарні, санаторії, спортивні організації, кіно, театри та ін. <...> Доки ця задача задач не вирішена, 40 мільйонів радянських сімей залишаються, в переважній більшості своїй, гніздами середньовіччя, жіночої кабали і істерії, повсякденних дитячих принижень, жіночих і дитячих забобонів. — «Зраджена революція: Що таке СРСР і куди він іде?», 1936 |
|||||
Революция сделала героическую попытку разрушить так называемый «семейный очаг», т.е. то архаическое, затхлое и косное учреждение, в котором женщина трудящихся классов отбывает каторжные работы с детских лет и до смерти. Место семьи, как замкнуто мелкого предприятия, должна была, по замыслу, занять законченная система общественного ухода и обслуживания: родильные дома, ясли, детские сады, школы, общественные столовые, общественные прачечные, амбулатории, больницы, санатории, спортивные организации, кино, театры и проч. <…> Доколе эта задача задач не разрешена, 40 миллионов советских семей остаются, в подавляющем большинстве своем, гнездами средневековья, женской кабалы и истерии, повседневных детских унижений, женских и детских суеверий.[1] |
Робоча держава вже має свої свята, свої процесії, свої огляди і паради, свої символічні видовища, свою нову державну театральність. Правда, вона ще багато в чому дуже тісно примикає до старих форм, наслідуючи їх, частково безпосередньо продовжуючи їх. Але в головному революційна символіка робітничої держави нова, ясна і могутня: червоний прапор, серп і молот, червона зірка, робітник і селянин, товариш, інтернаціонал. — «Сім'я і обрядовість», 1923 |
|||||
Рабочее государство уже имеет свои праздники, свои процессии, свои смотры и парады, свои символические зрелища, свою новую государственную театральность. Правда, она еще во многом слишком тесно примыкает к старым формам, подражая им, отчасти непосредственно продолжая их. Но в главном революционная символика рабочего государства нова, ясна и могущественна: красное знамя, серп и молот, красная звезда, рабочий и крестьянин, товарищ, интернационал.[1] |
Хто відмовляється принципово від тероризму, тобто заходів придушення і залякування по відношенню до запеклої і збройної контрреволюції, той повинен відмовитися від політичного панування робітничого класу, від його революційної диктатури. — «Тероризм і комунізм», 1920 |
|||||
Кто отказывается принципиально от терроризма, т.е. мер подавления и устрашения по отношению к ожесточенной и вооруженной контрреволюции, тот должен отказаться от политического господства рабочего класса, от его революционной диктатуры.[1] |
Сталінізм — згусток усіх каліцтв історичної держави, його лиховісна карикатура і огидна гримаса. — «Їх мораль і наша», 1938 |
|||||
Сталинизм – сгусток всех уродств исторического государства, его зловещая карикатура и отвратительная гримаса.[1] |
Я не можу заперечувати того, що моє життя протікало не зовсім звичайним порядком. Причини цього треба, однак, шукати більше в умовах епохи, ніж особисто в мені. — «Моє життя», 1929 |
|||||
Я не могу отрицать того, что моя жизнь протекала не совсем обычным порядком. Причины этого надо, однако, искать больше в условиях эпохи, чем лично во мне.[1] |
Революціонери зроблені в останньому рахунку з того ж громадського матеріалу, що і інші люди. Але у них повинні бути якісь різкі індивідуальні особливості, які дали можливість історичному процесу відокремити їх від інших і згрупувати особливо. Спілкування один з одним, теоретична робота, боротьба під певним прапором, колективна дисципліна, загартування під вогнем небезпек поступово формують революційний тип. Можна з повним правом говорити про психологічний тип більшовика на противагу, наприклад, меншовику. При достатній досвідченості око навіть по зовнішності розрізняло більшовика від меншовика, з невеликим відсотком помилок. — «Моє життя», 1929 |
|||||
Революционеры сделаны в последнем счете из того же общественного материала, что и другие люди. Но у них должны быть какие-то резкие личные особенности, которые дали возможность историческому процессу отделить их от других и сгруппировать особо. Общение друг с другом, теоретическая работа, борьба под определенным знаменем, коллективная дисциплина, закал под огнем опасностей постепенно формируют революционный тип. Можно с полным правом говорить о психологическом типе большевика в противоположность, например, меньшевику. При достаточной опытности глаз даже по внешности различал большевика от меньшевика, с небольшим процентом ошибок.[1] |
Терористові ми говоримо: замінити маси не можна; тільки в масовому русі ти міг би знайти доцільне застосування своєму героїзму. Однак, в умовах громадянської війни вбивства окремих ґвалтівників перестають бути актами індивідуального тероризму. <...> В умовах громадянської війни подібний акт був би і політично цілком доцільний! Так, навіть у найбільш гострому питанні — вбивство людини людиною, — моральні абсолюти виявляються зовсім не підходящими. Моральна оцінка, разом з політичною, випливає з внутрішніх потреб боротьби. — «Їх мораль і наша», 1938) |
|||||
Террористу мы говорим: заменить массы нельзя; только в массовом движении ты мог бы найти целесообразное применение своему героизму. Однако, в условиях гражданской войны убийства отдельных насильников перестают быть актами индивидуального терроризма. <…> В условиях гражданской войны подобный акт был бы и политически вполне целесообразен! Так, даже в самом остром вопросе — убийство человека человеком, — моральные абсолюты оказываются совершенно непригодны. Моральная оценка, вместе с политической, вытекает из внутренних потребностей борьбы.[1] |
Але ж існують ж елементарні правила моралі, вироблені розвитком людства, як цілого, і необхідні для життя будь-якого колективу? Існують, безсумнівно, але сила їх дії вкрай обмежена і нестійка. «Загальнообов'язкові» норми тим менш дійсні, чим більш гострий характер приймає класова боротьба. Вищою формою класової боротьби є громадянська війна, яка підриває у повітря всі моральні зв'язки між ворожими класами. — «Їх мораль і наша», 1938) |
|||||
Но ведь существуют же элементарные правила морали, выработанные развитием человечества, как целого, и необходимые для жизни всякого коллектива? Существуют, несомненно, но сила их действия крайне ограничена и неустойчива. "Общеобязательные" нормы тем менее действительны, чем более острый характер принимает классовая борьба. Высшей формой классовой борьбы является гражданская война, которая взрывает на воздух все нравственные связи между враждебными классами.[1] |
Цитати без джерел ред.
• Хто схиляється перед доконаним, той не здатний готувати майбутнє.
• Навіть змушені міняти істота своїх поглядів люди втискують його найчастіше в старі форми.
• Мені нема чого тут ще раз спростовувати дурну і підлу наклеп Сталіна та його агентури: на моїй революційної честі немає жодної плями. Ні прямо, ні побічно я ніколи не входив ні в які закулісні угоди або хоча б переговори з ворогами робітничого класу. Тисячі противників Сталіна загинули жертвами подібних же неправдивих звинувачень.
Про нього ред.
Коли вже взявся говорити про цю театральну родючість, треба згадати ще про один персонаж. Наші актори почули б себе ніяково в його товаристві і не признали б у ньому колеги. Але театральний стихійний елемент грає скрізь велику роль і з цього уродженця Бобринецької околиці, крім політика, був певно й великий актор на великій революційній сцені. |
|||||
| — Олександр Семененко |
