Єщенко Марина Юріївна

Єщенко Марина Юріївна (15 березня 1986, Великий Кобелячок, Полтавського району Полтавської області) — українська прозаїк-абсурдист, поетеса, публіцистка, перекладачка, редакторка, літературознавиця, критик, науковець.

Єщенко Марина Юріївна

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«З роками я дивлюся на це інакше. Бо мені хочеться відповісти, наприклад, що я написала перший віршик, коли мені ще семи років не було, а тоді згадую, що навчилася писати близько восьми років (так я жила в той час, коли ще люди не були одержимі раннім розвитком дітей). Але перший вірш і справді я придумала на свій день народження на семиріччя: “Летів літачок – Зачепився за гачок”. Я не пригадую, що саме вплинуло, але чомусь упевнена, що ми з сестрою чубилися, і мама сказала, що краще б ми віршували. А ми легко підхоплювали якісь види творчості чи ігри – двічі повторювати не треба. Пам’ятаю, моя сестра придумала вірш: “Я пішов гуляти в сад, Погуляв, прийшов назад”. Мені це здавалося такою довершеністю, що я два зошити надиктувала мамі двовіршів, але все, на думку сімейства, не могла перевершити сестру. І зараз часто думаю про те, що її не перевершила. Те, що вона не пише, лише доливає масла в вогонь». — про те, як захопилась письменницькою діяльністю в інтерв'ю "КнигоЛенд" Марина Єщенко: Я можу 40 разів переписати оповідання, доки, нарешті, не заспокоюся (19 грудня 2023 року)

«У мене позитивні емоції про свою дитячу творчість. По-перше, у мене відсутнє почуття сорому, по-друге, у мене наявне відчуття часу і місця. Тобто я розумію, що ті твори я написала у молодшому шкільному віці, тому у мене немає до них вимог, як до бестселерів нобелівських лауреатів. Я кандидат філологічних наук, але я й педагог за освітою, тому сприймаю дуже добре свої тексти. Направду, я більше згадую різні моменти, пов’язані з творами, ніж самі твори. Наприклад, як на якомусь заході в школі зачитали мій вірш, і до мене підійшла учениця, років на п’ять молодша, і попросила автограф. Я навіть підпису свого ще не мала. Стояла витріщалася і лупала очима. А вона сказала, що це я зараз так опецькувато реагую, а через кільканадцять років буду відомою письменницею, і вона продасть мій автограф за шалені гроші. Або згадую, як я написала оповідання про школярів-курців, надіслала в обласну газету, його надрукували, один хлопець із менших класів розповів моїм однокласникам, що я, мовляв, про них написала твір, вони всі прочитали і цькували мене понад тиждень. Поняття булінгу тоді ще було незнайоме нам, аха, зате я дізналася, що мої однокласники можуть читати літературу, хоча на уроках всіляко опираються цьому». — про те, які емоції виникають при згадуванні своїх перших творів в інтерв'ю "КнигоЛенд" Марина Єщенко: Я можу 40 разів переписати оповідання, доки, нарешті, не заспокоюся (19 грудня 2023 року)

«Почну з того, що створення книжки у моєму розумінні – це суто видавнича робота. Макет, редагування, дизайн обкладинки, верстка тощо. І для мене насправді це тяжка робота. Бо я маю до всього діло і пхаю скрізь свого носа. Якщо ви маєте на увазі створення рукопису, який згодом (або не згодом, або й узагалі ніколи не) стане книжкою, то мій мінус, але можливо, й плюс, полягає у тому, що я не думаю, пишучи твір, про потенційного читача. По-перше, я сама доволі прискіпливий читач, тож часто буває, що разів сорок перепишу оповідання, доки, нарешті, заспокоюся. Або ж покидаю писати на третьому абзаці: от вирішила, що не треба – і все. Оскільки я автор здебільшого новелістики, то під час їхнього написання про книжку не йдеться. Хоча так, з книжки, яка зараз готується до друку, першу новелу я написала з чітким розумінням, у якій книжці воно буде, і які новели там будуть ще. І врешті так і сталося. Якщо книга таки вийде, аха. Якщо загалом, то пишучи рукопис, який має стати книжкою, мені цікаво, чи я його завершу. Банально, але так: мені цікаво, чи вистачить мені снаги дійти до кінця. Питання видання у мене взагалі в десятці зацікавлень не стоїть. Якби, пишучи рукопис, я думала про те, чи зможу я десь прилаштувати твір, то я б, можливо, визначилася з жанром, перейшла на романістику, адже всі знають, що новелістику видавці не надто полюбляють, і зайняла б свою нішу. Або б зневірилася й закинула писання. Але ні, у мене фігурує бажання розкрити якусь ситуацію тощо, зазвичай це поміщається в новелу, тому я й не скачу на інші жанри. Повість «Бібліотекарки не виходять заміж» то радше випадковість». — про те, з чим можна порівняти створення нової книжки в інтерв'ю "КнигоЛенд" Марина Єщенко: Я можу 40 разів переписати оповідання, доки, нарешті, не заспокоюся (19 грудня 2023 року)

«Відразу скажу, що у мене немає завищених планів, однак я й не належу до людей, які знецінюють свою роботу. Тому я, перш за все, хочу, що мої твори були прочитані й оцінені. Не преміями навіть, а щоб їх читали читачі і не шкодували, що витратили на мої книги гроші, чи що сходили в бібліотеку і притягнули звідти триста грамів добра. Написання рукопису і врешті створення книжки має завершений цикл, який завершується на тому, що її має прочитати читач. Без цього це безглузда затія. Я дослідниця абсурду, однак множити безглуздя – в сенсі, що писати рукопис книжки, видавати і не розраховувати, щоб її прочитали, не входить у перелік моїх зацікавлень». — про свою письменницьку мету в інтерв'ю "КнигоЛенд" Марина Єщенко: Я можу 40 разів переписати оповідання, доки, нарешті, не заспокоюся (19 грудня 2023 року)

«Я можу зараз написати, що я бачу, що стану популярною, почну заробляти на літературі, звільнюся з роботи, засяду за комп’ютером і писатиму-писатиму-писатиму. Але ж це навіть не ілюзія і не самообман. По-перше, нащо мені таке лихо: маю на увазі, що зачинитися в квартирі перед монітором. По-друге, саме в повсякденному житті витають тисячі сюжетів, які врешті схопить моя уява й опрацює в наступні твори, тож зачинятися, а тим паче мріяти зачинитися в квартирі не варто. А по-третє, у мене є дар передбачення (жартую, звісно, але повітряні тривоги передбачаю майже завжди, аха), але популярність – це результат вагомої роботи, а не творчі плани чи мета». — про своє творче майбутнє в інтерв'ю "КнигоЛенд" Марина Єщенко: Я можу 40 разів переписати оповідання, доки, нарешті, не заспокоюся (19 грудня 2023 року)