Іван Виговський
український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького
Іван Виговський (?—1664) — державний, політичний і військовий діяч, гетьман України.
Іван Виговський | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
- Доки зайшла козацька шабля, доти і козацька влада мусить бути.[1] (заява польським послам)
- Нехай Великоросія буде Великоросією, Україна Україною — ми є військо непереможне.[2] (відповідь московському послові)
- Ми, все Військо Запорізьке, заявляємо і свідчимо перед Богом і всім світом цією нашою невинною і чистою маніфестацією, що великі війни, ведені з Польщею, не мали іншої мети, як оборону святої церкви і прадідної свободи, якої любов'ю ми держимося… Приватні наші справи, порівнюючи до прилюдних і Божих, держали ми завсіди далеко… І тому союзів, укладених з татарами, з королевою шведською, а згодом з найяснішим королем Густавом, ми завсіди дотримували, заховували їх непорушеними і додержували їм вірності. Навіть Польщі не дали ми ніколи причини порушити пакти… І не з іншої причини прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб нашу свободу, здобуту за Божою допомогою і освячену проливом крові, могти зберегти, а після смерті передати нашим нащадкам. Але цар не виправдав надій України, не давав їй допомоги проти ворогів, умовлявся з Польщею про поневолення козаків, наказав ставити фортецю в Києві, щоб держати нарід в ярмі; царські воєводи відмовляли гетьманові почестей, підтримували бунти, нищили край, фальшиво інформували царя про події в Україні. Та зрада підступної Москви слідна в усьому: вона готує нам ярмо — насамперед домашньою, громадянською війною, тобто нашою власною зброєю, без ніякої нашої вини. Все те ми виявили для нашої невинності, а тепер примушені підняти законну оборону та вдатися до сусідів з проханням про допомогу для своєї свободи. Не в нас лежить причина війни, що розгорілася…[3] (маніфест із поясненням причин війни з Московщиною, 1658)
Примітки
ред.- ↑ Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 181
- ↑ Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 189
- ↑ Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 192