Алена Сабухова

Алена Сабухова (словац. Alena Sabuchová) — словацька письменнииця та сценаристка.

Алена Сабухова

Цитати

В останніх роках відслідковується багато нових течій. Тому це, імовірніше, питання для публіцистів і критиків — як саме вони розуміють і трактують ці течії. Я не можу помістити нашу сучасну літературу в якісь певні рамки. — Про сучасну словацьку літературу

Магічний реалізм присутній і в наших життях. Для того, щоби його відчувати необов’язково бачити духів і чути бухання дверей. Ми живемо в реальності, у якій часто транслюються чудернацькі речі. Це і є магічний реалізм для мене. Він у мені задефінійований і тому я ним творю.

Проблема всіх країн, які глибше зачепив радянський комуністичний режим — відсутність цікавості. У мене ніколи не було такого образу про Україну — що ти, мовляв, коли туди приїдеш, то тебе одразу пограбують на станції. Мене завжди чарували міста, які не є звичною точкою призначення. Я ніколи не думаю про стереотипи.

Свою останню книжку робила з фотографом Робертом Таппертом із міста Гуменне. Він обійшов увесь український кордон. З його розповідей я зрозуміла, що Україна — гарна країна, де можна знайти багато історій. Ви маєте велику спадщину, яку варто досліджувати.

Тенденції словацької літератури дуже різноманітні. Автори намагаються шукати власний шлях і шлях самореалізації. Тож мені складно назвати щось конкретно. Я не люблю генералізувати, але, як на мене це й неможливо зробити, говорячи про словацьку літературу.

У краях Підляського Воєводства я почувалася, наче в іншому часопросторі. Для мене це була втеча, навіть якщо спочатку я боялася це визнати й відважитися про це говорити. Мені потрібно було втекти від міста і, можливо, від себе. І саме там я повністю звільнилась і відчула повну свободу в розповіданні історії. Те, що я зустрічалася з місцевими людьми позбавило мене певних бар’єрів та сором’язливості, і я одразу зрозуміла, що можу будувати все, що захочу.

Як на мене, кожен автор намагається принести новий погляд. Байдуже, чи це погляд на себе, чи на суспільство. Сьогодні багато говорять про домінування жіночих авторок у сучасній літературі, що теж є доволі цікавим феноменом. Та насамперед — ми намагаємось урізноманітнити погляди на різні теми, які зовсім не мусять бути новаторськими. У словацькій літературі можна знайти багато цікавого. Це стосується й жанрів, і способу, якими люди намагаються віднаходити, дивитися, їхній спосіб висловлювання загалом.

Як на мене, стереотипи не стосуються сучасної генерації. Нещодавно я згадувала своєму другу письменнику, що єдина річ, про яку я шалено жалкую, — те, що я не встигла поїхати цього року у Львів. Мене зачаровує Львів і територія Галичини.

Якщо глянути глибше, то ми не знаємо про себе лише століття. Галичина була відомою землею й ми мали багато спільного. Наші світи були поєднані. Я думаю, що ця проблема в сучасності — вплив совка, який був і на наших територіях. Він приніс осудження Сходу.

Я людина, яка із самого дитинства шукає історії, що перебувають трохи на кордоні. По-перше, це пов’язано з тим, що я росла в селі, де було чимось звичайним ходити гратися до млину й на кладовище. Це на мене вплинуло. Також я виростала в родині, де старші жінки розповідали різні магічні історії.

Я не люблю цю совкову ідею про те, що всі ми брати й розуміємо одне одного. Це лише один зі стереотипів. І навіть зважаючи на те, що ми маємо якісь спільні знаки, але всі ми перебуваємо деінде. Я хотіла оповідати історію, яка відбувається саме в цій локації. Трохи згодом я усвідомила, що на території Підляського Воєводства знайдуться знаки, які могли б існувати й на інших територіях.