Андрусяк Іван Михайлович
український письменник
Іва́н Миха́йлович Андруся́к (нар. 1968) — український поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.
| Іван Андрусяк | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.- Виховний елемент у дитячій літературі завжди був і буде — це природно, коли йдеться про юну, ще не сформовану особистість.[1]
- Ми маємо те, чого не мають європейці, — висококласну сучасну дитячу поезію.[1]
- Головне, що нам вдалося за цих десять років, — докорінно змінити ставлення до дитячої літератури. Якщо в радянські часи вона вважалася чимось несерйозним, таким собі придатком до літератури дорослої, то тепер це цілком самобутнє явище, яке багатьом читачам навіть цікавіше, ніж сучасна українська доросла література.[1]
- Я люблю придивлятися, прислухатися до того, що говорять, як себе поводять, як граються усі малявки — і однокласники моїх дітей, і їхні друзі у дворі, і діти моїх друзів, і маленькі читачі на зустрічах. Тут головне — бути спостережливим, «вихоплювати» цікаві моменти з потоку життя, фіксувати їх, — а відтак вони самі знайдуть своє місце в якійсь із наступних книжок.[1]
- Діти прекрасно все бачать. Вони цілком свідомі того, що в країні всім розпоряджається істота, яка навіть власне прізвище з помилками пише, тоді як розумним людям жити стає все складніше.[1]
- Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її.[2]
- Я колись написав у себе на сторінці у „Фейсбуку“, що робитиму у випадку ухвалення закону про мови. Одним із пунктів там було, що не купуватиму українські товари, які мають російськомовні назви, або їх нав'язує мені російськомовна реклама. Моя думка з цього приводу досі не змінилася, ставлення до таких речей досить жорстке. Виконую те, що свого часу оприлюднив. Мене іноді провокують питаннями, що краще — хороший шоколад у російськомовній обгортці чи поганий в україномовній? Кажу, що найкращий — хороший в україномовній. Зауважте, у мене троє дітей. А діти — це постійно в домі шоколад. Тепер переходжу на „Житомирські ласощі“. „Конті“ купувати не буду. Він не лише в російськомовній обгортці, а й просто гидкий. Для мене мова — це далеко не обгортка, а щось принципово інше, без чого жити неможливо. І підтримувати своїми чесно і тяжко заробленими грішми тих, хто її зневажає, я не буду.[3]
Примітки
ред.
