Андрус Ансип

прем'єр-міністр Естонії

Андрус Ансип (ест. Andrus Ansip; народився 1 жовтня 1956 року, Тарту) — естонський політик. 10-й Прем'єр-міністр Естонії (31 березня 2005 — лютий 2014 року). Лідер Партії реформ Естонії (2004—2014). Член Європарламенту від Естонії з 2 липня 2019 року.

Андрус Ансип
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе

ред.
  •  

Я більше не хочу бути ні прем’єр-міністром, ні членом ради, ні головою. Я хочу бути дідусем. Я з нетерпінням чекаю на народження нашого восьмого онука і більше не збираюся нікуди висуватися.[1]

Цитати про ЄС

ред.
  •  

Ми повинні говорити, чому Євросоюз хороший як для нас, так і для них. Як українцям допоможе доступ до стабільного ринку з 500 мільйонами споживачів. Як можливості навчання, роботи і подорожей, які пропонує ЄС, відкриють українцям картину світу.[2]

  •  

Людям, які не бувають в країнах Євросоюзу, тяжко зрозуміти, що ми їм зможемо запропонувати.[2]

Цитати про Каю Каллас

ред.
  •  

Коли 66% населення Естонії вимагають відставки прем'єр-міністра, то треба бути дуже цинічною людиною, щоби сказати, що це не проблема. Це, безумовно, проблема.[3]

  •  

Не можна змусити людину свідчити проти себе, проти своїх близьких родичів, адже Кая Каллас дійсно сказала, що компанії, які належать її чоловікові, не займаються в Росії жодною аморальною діяльністю.[3]

  •  

Але ми знаємо, що цього року перевозилися підсанкційні товари, до останнього можливого дня. Адже про санкції було відомо задовго до їх введення. А після запровадження санкцій возили деталі, завдяки яким у Росії легко виробляти підсанкційний товар. І про все це сказали, що це не аморальне. Це повністю суперечить тому, що Кая Каллас заявляла раніше, це суперечить почуттям справедливості естонського народу.[3]

Цитати про війну в Україні

ред.
  •  

Насправді саме у кризових ситуаціях завжди виявляється, у кого твереза ​​голова та міцні нерви, а у кого ні. Коли почалася війна, Естонія, Латвія та Литва повелися дуже рішуче: ми відправили в Україну свої ракети «Джавелін». У той момент, коли громадська думка у США та Західній Європі не схвалювала надсилання такої зброї в Україну. Ми зробили те, чого від нас очікували. Я впевнений, що для американців надсилання такої зброї сюрпризом не стало, і ми привернули увагу всього світу. Я хочу сказати, що уряд діяв рішуче. Цю рішучість слід поширити на інші ситуації.[4]

  •  

Я ціную те, що федеральний канцлер ФРН Олаф Шольц став у Німеччині першим, хто за 80 років відмовився від пацифізму. Ця колективна вина і ганьба тривали 80 років і не дозволялося надавати допомогу нужденним зброєю. Шольца слід за це похвалити. Об'єктивно кажучи, йому, звісно, ​​важко сказати: «Німеччина відмовляється від російського газу», але Шольц не винен, що виникла така залежність. Творцями залежності були інші, і мій кумир Ангела Меркель – одна з них. Надії Меркель ґрунтувалися на досвіді Німеччини та Франції, що у разі виникнення економічної взаємозалежності напруженість може зникнути. Ті ж надії були і щодо Росії. Насправді виявилося, що ці гроші були потрібні Росії, насамперед, для того, щоб воювати з Україною. І в нас з'явилася одностороння залежність – від неї потрібно позбавлятися.[4]

Цитати про росію

ред.
  •  

Якщо 80 відсотків росіян підтримує путінську війну в Україні, це явно не авантюра однієї людини, відповідальність за неї несе весь народ. Люди в Росії повинні усвідомити, що всі вони страждають і всі вони відповідають. А не так, ніби є один лідер і десь окремо – народ, який каже, що це просто потрібно пережити і, можливо, це не найправильніше, але Путін – мудрий вождь, він точно знає, що для нас добре. Росія йде в ізоляцію, і Путін зараз знищує Росію.[4]

  •  

У Росії 140 мільйонів людей, розділити їх на два табори нам, в Естонії, явно не під силу. Але коли йдеться про одну конкретну людину, концерт якої планується, то, звичайно, ми маємо формувати свою позицію. Що стосується Філіпа Кіркорова, який хвалив російську окупацію Криму, то цілком ясно, що йому потрібно заборонити в'їзд до Естонії – таке вирішення проблеми.[4]

Цитати про СРСР та його символіку

ред.
  •  

Візьмемо той самий червоний прапор. Його можна використовувати в музеї, або ту ж георгіївську стрічку, якщо ми говоримо про Першу світову війну. Прапор може бути десь у музеї, але якщо його використовують для виправдання нинішньої війни, це вже занадто, і ми не повинні бути до цього толерантними ні в Естонії, ні в Євросоюзі в цілому.[4]

  •  

Георгіївські стрічки заборонені, вони не вітаються. Якщо хтось вийде з ними, він буде покараний. Якщо сигнал чіткий і відомо, до чого все це може призвести, наприклад, до анулювання посвідки на проживання або грошового штрафу, ймовірно, люди замисляться, чи будуть вони вихваляти війну. У цих ситуаціях не повинно бути півтонів, невпевнених повідомлень, необхідна повна ясність. Якщо хтось абсолютно знахабнів, веде військову пропаганду і при цьому є громадянином РФ, він повинен бути позбавлений посвідки на проживання – як мінімум.[4]

  •  

Бронзовий солдат у серці Таллінна, на Тинісмягі, ясно символізував окупацію. То був символ окупації. Але символ окупації на цвинтарі як символ нічого не вартий. Однак його існування, як і раніше, нагнітає напругу. А якщо подумати про те, що хтось пішов туди спилювати цю зірку, то наміри в нього могли бути ті чи інші, але насправді все одно виглядає провокаційно. Хто його відновлюватиме? Так, хтось повинен реставрувати скульптуру – місто Таллінн або Естонська Республіка, прямо зараз я на це не відповім. На жаль, це той випадок, коли залишати скульптуру в такому вигляді не можна, оскільки це свідчення безкультурності.[4]

Джерела

ред.

Примітки

ред.