Анка Фельдгузен

німецький дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні (з 2019)

Анка Фельдгузен (нім. Anka Feldhusen; народилась 25 квітня 1966 року, Ельмсгорн, Німеччина) — німецький дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні (з 2019).

Анка Фельдгузен
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про війну ред.

  •  

Історичні аналогії не завжди правильні, і Німеччина має особливу позицію, що нашу вину в Другій світовій війні не можна перевершити. Але, як і дуже багато німців, я кожного дня думаю про паралелі – вони просто очевидні, зокрема, і в масштабі того, що Путін хоче якусь імперію, і ми не знаємо, який її простір. Я справді дуже багато про це думаю.[1]

  •  

Німецьке суспільство теж більш за все думає про російську війну в Україні, і це нормально, тому що зараз у Німеччині перебуває близько мільйона українців. Тобто всі мають українських сусідів і активно з ними спілкуються, тож німці дійсно на боці України і хочуть, щоб вона перемогла у цій війні.[2]

  •  

Події 24 лютого змінили ставлення німців до росії назавжди. Ідеєю і мрією, причому не лише в Німеччині, був великий європейський простір. Але початок повномасштабної агресії все змінив, і ви могли це бачити 27 лютого в бундестазі. Це був поворотний момент, дуже важливий для нас. Я не думала, що за свого життя це побачу. На мій погляд, зміни, які відбулись у Німеччині, були набагато більшими, ніж в інших країнах. [2]

  •  

Розмінування — це дійсно важливо для Чернігівської області тут дуже багато лісів, люди люблять ходити по гриби і діти граються, обов’язково треба розміновувати. Ми говорили про підводне розмінування. Це треба зробити бо це буде людські трагедії, якщо ми це не зробимо. І є теж економічна трагедія, бо і сільське господарство теж потребує розмінування... Я думаю, що в прикордонних зонах облаштування бомбосховищах це теж важливо, але треба теж навчати людей ним користуватися, я вже 3 місяці живу в Києві і я остання людина, яка відійде хочаб від вікон при повітряній тривозі. Це цілий процес навчання мати бомбосховища і вміти ними користуватися.[3]

Цитати про допомогу Україні ред.

  •  

Я розумію українців, які розчаровані швидкістю наших поставок озброєнь і нашою комунікацією. Мене іноді це теж розчаровує. Але якщо подивитися на факти, то зараз ми, так само, як інші країни, постачаємо і сучасну зброю, яка допомагає Україні.[2]

  •  

Фактом є те, що німецький уряд і надалі постачатиме зброю Україні. Ми дуже активно про це думаємо і обговорюємо з нашими українськими партнерами потреби в озброєннях.[2]

  •  

Наведу один факт: в Україні й Німеччині до війни було 60 міст-побратимів, а зараз їх стало вже 70. Серед них є німецькі міста, які вирішили стати побратимами після того, як поговорили з українцями, яких вони прийняли в себе. Наприклад, Макарів у Київській області дуже постраждав від російської агресії, а мер його нового німецького міста-побратима – архітектор. Він точно знає, що його маленька громада може зробити, тож вони вирішили відновити школу в Макарові. Це дуже важливо для людей, які хочуть повернутися або там залишилися. Це буде приклад конкретної допомоги українцям маленької громади в Бранденбурзі.[2]

  •  

Ми – Німеччина разом з Єврокомісією – хочемо знайти ті сектори, де зможемо більш конкретно і швидко зробити свій внесок. Там буде наш канцлер і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Ідея полягає в тому, щоб Україна швидше відчула конкретну підтримку, тому що у нас є і гроші, і енергія, і добра воля, але це треба спрямувати на правильні проєкти.[2]

Цитати про енергоносії ред.

  •  

Ми дійсно усвідомили, що наша залежність від імпорту російських енергоносіїв була завеликою, і зараз активно працюємо над тим, щоб її усунути. Я впевнена, що наша осінь не буде холодною, але всім треба буде швидше приймати душ і знизити температуру на термостаті на один-два градуси. Тобто це буде таке спільне зусилля, щоб подолати труднощі, які будуть і в нас.[2]

  •  

Людей, які скаржитимуться на зниження рівня комфорту, можна знайти завжди. Моя мама спершу теж трохи бурчала, що їй у кімнаті потрібна температура 24 градуси, а я їй відповідала, що вона має теплий светр і може його надіти.[2]

  •  

Переважна більшість німців на боці України, і вони легко підуть на те, щоб зменшити температуру в приміщенні. Це не означає, що ми замерзнемо, – наші газосховища заповнені десь на 75 відсотків, клімат змінився так, що в Німеччині стало тепліше. Тож я впевнена, що ми переживемо цю зиму без проблем і зможемо працювати над тим, щоб справді зменшити залежність від російського газу.[2]

Цитати про себе, німців та роботу в Україні ред.

  •  

Моє завдання як посла полягає і в тому, щоб пояснювати нашу позицію і в безпосередньому спілкуванні з людьми. Я це дуже люблю і маю можливість робити завдяки тому, що розмовляю українською. Я намагаюсь дати реальну картину нашої підтримки і водночас працюю над тим, щоб ми швидше і краще надавали нашу допомогу Україні. Адже ми робимо те, що маємо і хочемо робити. [2]

  •  

З листопада 2013 року я відчула, що я працюю в іншій країні. Я була вражена тим, з якою самовідданістю люди на Майдані виборювали своє майбутнє. Всім тим, хто зараз захищає свою країну та бореться за свою свободу, я бажаю цілими повернутися до своїх родин.[4]

  •  

Я дуже люблю Україну. Можливо, найбільше – за щирість людей. У нас все ж таки складна спільна історія, дехто може і не любити Німеччину, якщо вивчити історію, але люди тут мене приймають завжди так добре! І німців взагалі. Ніколи не чула, щоб хтось сказав щось негативне. Як громадянка Німеччини я завжди відчуваю до себе гостинне «Willkommen!». Це одна причина. Й інша – як робоче місце для дипломата тут дуже цікаво, ніколи не нудно, щодня щось нове.[5]

  •  

Не хочу, щоб ви сприйняли мої слова як критику. Я не хочу критикувати, бо знаю, що Україна – молода країна. Ми кажемо, що це суспільство трансформації. Потрібно, можливо, покоління, щоб більш глибоко все змінити. Але я вже п’ятий рік свого життя працюю в Україні і не можу бути тут без того, щоб не взяти участь у суспільному житті.[5]

  •  

Німці мало знають Україну і це проблема. Я дуже намагаюся у Німеччині показати усім, де Україна, розказати, що це велика країна, яка має багато людей, великий ринок, давні традиції, що Київська Русь – це ніби коріння і України, і Росії, й інших країн. Я всім кажу: будь ласка, просто відвідуйте мене в Києві і я вам покажу цю країну.[5]

  •  

Є один дуже добрий приклад. Не знаю, чи ви колись бачили рекламу «Commerzbank» у кінотеатрах. Називається «Пристрасть по-німецьки». Квартира, вечеря, видно, що закохані сиділи за столом із шампанським, а потім показують: взуття, одяг – все акуратно складено. Цим хотіли сказати, що німці мають емоції, але при цьому залишаються акуратними, дбають про порядок.[5]

  •  

Одне з наших головних завдань – сприяти німецькій економічній діяльності за кордоном і ми часто допомагаємо підприємцям у вирішенні проблем, про які я говорила. Вони завжди намагаються все владнати самі, лише коли дуже складно, то звертаються до нас. Щодо інвестування допомагає інша структура – Бюро делегата німецької економіки в Україні. Ми ж надаємо більш загальну підтримку. Щодо українців, то посольство має чимало цікавих програм, в Ужгороді, до речі, діє Goethe Institut для вивчення німецької мови. Я завжди раджу переглядати нашу веб-сторінку та сторінку у «Фейсбук», там є уся інформація, яка може зацікавити.[5]

  •  

Щодо українських реалій, можу додати, що з часу останнього візиту (через 13 років), коли я знову повернулася в Україну, то помітила, що ще більше зросла відмінність між багатими і бідними. Машини, які бачу у Києві, ніколи не зустрічала у Німеччині. Наприклад, ніколи не бачила Бентлі чи Астон Мартін. Тільки у фільмі про Джеймса Бонда. А зараз магазин Aston Martin є неподалік посольства. Тоді як за 50 км від Києва люди ще навіть не мають туалетів у будинках. Це для мене страшно: неймовірно дорогі торгові центри (набагато дорожчі, ніж в Німеччині) і поруч ці магазинчики, біля яких дідусі з пляшкою найдешевшого пива. Мені справді страшно на це дивитися.[5]

  •  

Пригадую, коли почала вивчати українську, то не могла зрозуміти, як може вислів «Хай щастить» означати те саме, що й «Нехай щастить», адже у другому випадку з’являлася частка «не».[5]

Джерела ред.

Примітки ред.