Артем Чапай
Артем Чапай (літературний псевдонім Антона Васильовича Водяного, нар. 2 грудня 1981, Коломия) — український письменник, перекладач, репортер і мандрівник. З лютого 2022 — солдат Збройних Сил України.
| Артем Чапай | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Взагалі я усвідомив велику обмеженість здатності людей до емпатії. Ми не сприймаємо сиру огидність війни, весь цей gore[1] та страждання — ми відмежовуємося від сирих чужих страждань, щоб не надто страждати та співстраждати самим. Нам потрібна якась філософізація, надання сенсу[2]. |
Для власної психологічної підтримки я від початку старався сприймати все як «включене спостереження» й навіть записувати на телефон колоритні фрази військових, цікаві деталі, які забудуться тощо. Але цілеспрямовано «збирати інформацію» зараз не на часі: є інші завдання. Час на осмислення є в нічних нарядах[2]. |
Думаю, російсько-фашистське вторгнення стане такою ж частиною нашої колективної свідомості, як Голодомор, нацисти, сталінський ГУЛАГ. |
Нині я думаю, що ненависні «Сталеві грози» ненависного Ернста Юнгера, де люди «з радістю йшли в бій», якраз точніше описувала саме момент — у той момент — а не з погляду «мудрості майбутнього»[2]. |
Раніше я думав: як це, вони записувалися на війну ДОБРОВОЛЬЦЯМИ? Після 24 лютого раптом зробив це сам. Всі антивоєнні книги за кілька вибухів втратили релевантність[2]. |
Я відчуваю паралелі між гітлеризмом і путінізмом, між класичним фашизмом і рашизмом. Друга світова стає тлом для путінського вторгнення. Це не витіснення, а палімпсест[2]. |
Якісна література — зазвичай процес повільний. Згадаймо, що «На західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка та «Прощавай, зброє» Ернеста Гемінґвея написано через десять років після закінчення Першої світової, «Пастка-22» Джозефа Геллера та «Бійня номер 5» Курта Воннегута — через 15-20 років після закінчення Другої світової[2]. |
Примітки
ред.
