Ата

А́та, Ате (дав.-гр. ἄτη — зніяковілість, замішання, плутанина, нещастя, нестяма, безрозсудна пристрасть) — у давньогрецькому епосі — дочка Зевса; втілення раптового безумства, що находить на людей і богів.

Цитати про Ату

Доньки-бо є у Зевса великого — Літи-Благання, — В зморшках обличчя, кульгаві, з очима, що зиркають скоса, Аті-Нестямі услід вони заклопотано ходять. Ата ж є дужа й на ноги проворна, то їх набагато Випереджає і, цілу кругом оббігаючи землю, Шкодить людям, а Літи стають їм тоді в допомозі. — Гомер. Іліада IX 502-512

Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить Ними вона по землі, по головах людських прямує Й розум затемнює в них. — Гомер. Іліада XIX 91

Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих, Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся, Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє. Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи. — Гомер. Іліада XIX 91