Аттіла Йожеф
угорський поет
Йожеф Аттіла (угор. József Attila; 1905–1937) — угорський поет.
| Аттіла Йожеф | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.- Блукало серце довго, вперто…
І я до істини дійшов:
Що тільки смертні можуть смертним
Безсмертну дарувать любов.
- («Блукало серце довго…» / Пер. Анатолій Глущак // С. 54)
- Ми маємо силу. Нас — живих і мертвих — багато,
зійшлись на горі, аби праведну раду тримати.
- (Соціалісти / Пер. Петро Іванов // С. 85)
- О юнь моя, зелений гай!
Гадалось, будеш ти вічиста…
Тепер тужи і наслухай,
як шелестить усохле листя.
- (Я, мабуть, нагло пропаду / Пер. Микола Лукаш // С. 145)
- Серце жінки — як нічліжка:
кому треба на ніч ліжка?
Скільки дурнів-тонкослізок
тягом тягне до тих ліжок!
- (Жіноче серце / Пер. Микола Лукаш // С. 37)
- Тепер би я… Та вже не вернеш.
Тепер я бачу її велич:
прибравши хмари під косинку,
Вона розводить в небі синьку.
- (Мама / Пер. Микола Лукаш // С. 119)
- Ще ти, людино, недоросла,
та дійдеш зросту будь-що-будь!
Батьки твої — любов і розум —
тобі укажуть праву путь.
- (Поетичне мистецтво / Пер. Микола Лукаш // С. 140)
Джерело
ред.- Йожеф Аттіла. Поезії / Переклад з угорської. Упор. та передмова Кіри Шахової. — К.: Дніпро, 1986. — 158 с.