Бабій Марія Петрівна

українська поетеса

Марі́я Петрі́вна Бабі́й (Бренецька) (16 січня 1949 — 26 грудня 2018) — українська поетеса. Член Національної спілки письменників України від 1979 року.

Бабій Марія Петрівна
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Цитати Марії БабійРедагувати

  •  

Горіху обрубали руку.
Ніхто старого не втішав.
Скотилось, як сльоза, без стуку
Мале зелене горіша.[1]«Горіху обрубали руку...»

  •  

...Він обрубав горіху руку,
Щоби в чужий город не ліз.[1]«Горіху обрубали руку...»

  •  

Усіх нас вчили в школі пісні іншої:
Про космос, цілину, душі горіння...
Були про це і повісті, і вірші.
А ми росли без коріння.[2]«Татова пісня»

  •  

Синам час душі засівати рясно:
Нема у нас ні досвіду, ні вміння...
Цвіли і відцвіли ми передчасно.
А що цвіте без насіння?[2]«Татова пісня»

  •  

Збирали горіхи, збирали горіхи ми,
Схилялись в пониклу траву раз у раз.
І сонце дивилось з печальною втіхою,
Дивилася осінь на нас — і повз нас.[3]«Збирали горіхи»

  •  

Бо осінь — це жінка. Замало утіхи їй,
І річка тут поруч так сумно текла...
І плакала осінь сльозами-горіхами
З тим, що їй мало вділили тепла.[3]«Збирали горіхи»

  •  

Я вже чула не раз:
                              «Ти мені дорога»,
Коли трави цвіли й зеленіли в лугах,
Коли яблуні мерзли в холодних снігах,
Я вже чула не раз: «Ти мені дорога».
Так в довірі спокійно жилось без образ...[4]«Я вже чула...»

  •  

...Говорили не раз. Й продавали не раз:
За чиїсь усміх високий, посади й чини —
За те все, що не мало для мене ціни.
Поміж злом і добром стоячи на межі,
Продавали і подруги, й друзі, й чужі.[4]«Я вже чула...»

ПриміткиРедагувати