Бадзьо Юрій Васильович

Ю́рій Васи́льович Бадзьо́ (25 квітня 1936, с. Копинівці, нині Мукачівського району Закарпатської області  — 1 вересня 2018, Київ) — український літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, учасник національно-демократичного руху в Україні від початку 1960-х років.

Юрій Бадзьо

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Воля жити — у свідомості права, перед лицем загроз і викликів часу (лекція) (2000)

Перший і вирішальний рубіж, шо його належало подолати, зна­йти ідею, кут зору, який би об’ємно схоплював цілість – стан, стано­вище і перспективи нашого народу. Ідею, що синтезувала б факти, події, повсякденні реалії життя в історичний процес. Так народилася формула – ПРАВО ЖИТИ. — З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів Київ, 26 травня 2000 р.

Сьогоднішній український світ має вигляд первозданного хаосу, у якому незатишно й ненадійно. Він дезорієнтовує свідомість і пригні­чує волю. Свобода, демократія і навіть державна незалежність Укра­їни не стали для нас історичною твердю під ногами.

«Права людини» обертаються ідеологічною зброєю проти нас. Демократія дає свобо­ду дій завойовникам. Приватизація перетворюється на розграбування державного майна. На книжковому та газетному ринках, в інформаційному просторі країни панує вчорашня імперія, Росія. Культуру вочевидь витісняє індустрія примітивних, бездуховно-наркотичних розваг. Мовна русифікація не слабне, колонізація свідомості триває. У сутінках занепаду блимає, як рятівний вогник, «національна ідея» – щось невловне й хистке – соломинка, за яку хапаємось.

Український кордоцентризм, переважання художнього сприйняття і мислення над конструктивізмом раціоналізму, споглядання – над дією, внутрішньої людини – над зо­внішньою (спрямуванням назовні) – аксіоми нашої духовності, які мусимо враховувати, коли говоримо про стан і перспективи нації. Ця наша своєрідність – культурна перевага, одначе вона входить у су­перечність з егоїстичним практицизмом політичного світу інших – і програє.

Умови виживання, в яких ми перебували покоління за поколінням, спрямовували ра­ціональну енергію на перемогу над безпосередніми, найближчими обставинами, над ближнім – а найближче був свій... Звідси гріх самопоборювання, м’якше – брак національної солідарності, слабкість загальнонаціональної волі бути й перемагати.

Наша найбільша слабкість нині – у сфері інтелектуального, ана­літичного опанування ситуації. Тільки маючи ідею, доктрину, кон­цепцію, лише після їхнього утвердження можливі ефективна дія, послідовність, цілеспрямованість у досягненні мети, загальнонаці­ональна консолідація зусиль.