Байдак Василь Васильович
Василь Васильович Байдак (14 січня 1991, Вінниця, Українська РСР, СРСР) — український стендап-комік і волонтер. Свої виступи часто сам характеризує як комедію спостереження.
| Байдак Василь Васильович | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Цитати
ред.«Так, мене у Вікіпедії немає, і я навіть не знаю, як це робиться. Але знаю, що наші друзі «лігосмішники» заходили на сторінки селебріті й там усе переписували. Наприклад, Ігор Кондратюк в дитинстві славився тим, що професійно надував жаб. Декілька днів воно висіло, а потім Вікіпедія все міняла назад». — про Вікіпедію в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Це таке місце затишку. О, тут же дітей нема, прикинь. Нема дітей! Я думаю, що тут таке? А це не спальний район, тому їх дуже мало. Тут є тільки одна компашка готів, які збираються біля станції метро Тараса Шевченка і все. Тут дуже багато тварин. Нема дітей, і є тварини. Скажи, чи це не рай? А ще це місце концентрації прикольних творчих людей, цілі ком’юніті. І варто памʼятати, що таке подільське ком’юніті відвоювало свого часу кінотеатр «Жовтень»». — про те, що на початку життя був подолянином із Поділля, а зараз подолянин із Подолу Києва в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Так, принциповим. Гроші. Це такий був принцип у Харкові: не платити гроші, бо їх нема. До того ж комуналка — можливість пожити в прикольній хаті з високими стелями, але не за всі гроші світу. І тоді в Харкові дійсно грошей не було, ми їх збирали й відкладали на подорожі. Тому комуналка — ідеальний варіант проживання, а ще кожного дня якісь інші люди. Точніше, одні й ті самі, але з різними історіями. Тому ти точно не нудьгуватимеш, а якщо й так — просто вийди на кухню і все, там понесеться. Хтось помідори заквасив, у когось онук дурний, а в третього якісь історії з життя. Ну, коротше, клас». — про те, чому в Харкові жив винятково у комунальних квартирах в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Це точно зручне, комфортне місто. Місто з архітектурою та місцями, які ще не розкрили навіть ми з батьками. Чи повернувся би я туди жити? Станом на цей момент не розумію, для чого. Тобто, якщо мене дуже попаяє і я захочу приїхати туди, звідки вийшов, то, може, й повернуся у Вінницю, щоб віднайти своє коріння і відповідь: хто я є? Бо Тибет наразі закритий. Але водночас я постійно вертаюся туди. По-перше, у Вінниці батьки, тому я їжджу туди так часто, як можу. А що у Вінниці по-друге? Хочеться якесь одне слово. Але це не про «комфортно», тому зупинимося на слові «рідне» — це те слово, яке спасає будь-кого, бо всі народились у містах, у які не повертаються з ряду причин». — про те чи готовий був би повернутись у Вінницю в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«О, Харків — це творча капсула. Там ти зростаєш на рівні творчості стовідсотково. Якщо захочеш займатися творчістю — то воно несеться. Там дуже багато різних людей, які просто творять. Якщо в тебе є аркуш картону, то ти можеш стати художником, бо можеш щось намалювати і воно саме складеться, й от ти вже десь сидиш у підвалі і з кимось спілкуєшся про порцеляну, а навколо висить купа картин і тобі кажуть: ми ввечері робимо діджей-сет, під який будемо викрикувати вірші Жадана, — це така нова течія, вона зародилась в Харкові пʼятнадцять хвилин тому. І це прям гумористично! Я не знаю, як зараз, бо через клятих росіян місто постійно під обстрілами. Але я все ж таки впевнений, що Харків був і залишиться місцем творчої сили». — про Харків в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Непристосоване до комфортного проживання, щоб мінімізувати твої походеньки і щоб ти не виходив за межі району. Дивишся на будь-який житловий комплекс, і у них там все є: тренажерка, якісь ресторанчики, магазини для дітей, для тварин, для папуг. Мабуть, і своя мерія вже є. Спальний район пристосований для молодих батьків, бо ти не хочеш іти в «Сільпо», яке за 24 квартали від тебе і де немає пандусів, як їх нема на Подолі. Там, на Осокорках, ми шукали і знайшли прикольне: праворуч у тебе індустріальний, бетонний спальний район з різнокольоровими турніками і сірими цеглинами, а ліворуч, по той бік траси, — тупо природа, просто неймовірна природа. |
«Це було так давно. З водяними пістолетами і з повітряними кульками з водою. Бо я памʼятаю, що на Івана Купала весь двір у нас мочився з водних пістолетів та з відер з водою. І це був супертреш. Ми набирали воду у всі ємності, які були, вибігали надвір і поливали одне одного, незалежно від статі, гендеру, віку й політичних переконань учасників. Інколи під «обстріл» потрапляли дорослі, але вони знали, що в цьому дворі (та й у сусідніх теж) так було прийнято. Інколи я ставав на такий касетний полив кульками з водою зі свого четвертого поверху: набираєш багато кульок, висовуєш відро з квартири і прямо з вікна лупиш». — про те з чим асоціюються літні канікули в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Мене запхали. А хто, взагалі, хоче прям ходити на танці? Це все міф! І я бачу, як це зараз навʼязується племінникам і похресникам. Бо танці — це така штука, яка передається з покоління в покоління. Бо всі родичі кажуть: Вася ходив, Вася був задоволений. І ти такий: ага, задоволений, але не відразу. Ну, бо це… танці. Хто взагалі хоче щось робити синхронно з іншими людьми? Ніхто й ніколи! Ніхто на вулиці не збирається, щоб зробити щось синхронно. Якщо воно синхронне, то, скоріше за все, в основі лежить праця. І, вірогідно, вона примусова. Да, дисципліна 100%! І це ще та така радянська дисципліна — аб’юз над дітьми. У мене є про це трошки матеріалу в стендапі. Зараз теж є дуже багато танцювальних колективів, де аб’юз над дітьми прийнятний, як мастхев. І чомусь це так смішно, бо інколи вчителька у школі прикрикнула на дитину і все — комісія. А на танцях — це якась просто чорна діра, бо там може творитися що завгодно. Я не знаю, може, це фільми — «Чорний лебідь» чи «Брудні танці» дозволили викладачам бити палицею, наприклад, по ногах, коли щось не виходить?» — про те чому десятиліття протанцював у Зразковому ансамблі народного танцю «Квіти Поділля» в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Через розмови я по-своєму дослідив батьківську лінію до прадіда. Річ у тому, що найстарші члени родини обриваються на моїх батьках, тому глибше копати немає куди. Дідуся по мамі я взагалі не знав, навіть тато не був з ним знайомий бо він був ветераном Другої світової й дуже рано помер. Знаю лише, що опинився у Вінниці через фільтраційний табір. |
«Водієм автобуса. Я у мами нещодавно про це запитав. І я думав, що мама назве щось прикольне: що я хотів стати агентом ФБР, дослідником інопланетян або піратом. А мама каже: ні, водієм автобуса. Бляха, звідки це взялось? Ну, водієм автобуса теж офігенно, хоча тоді ще не вийшов фільм «Патерсон». Якась естетика в цьому є». — про те ким мріяв стати в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Нещодавно вдома з дружиною фарбували стіни і вмикали багато різного контенту, як-от документальний фільм «Робін Вільямс: Зазирни в мою душу». І там також було запитання: чому Робін Вільямс пішов у комедію? І він розповідав про те, що чув, як люди сміялися, і його це захоплювало. Він із дитинства памʼятав епізод: батько дивився щось по телевізору, розсміявся і Робін Вільямс подумав: ого, щось змогло розмішити мого батька! І я його розумію, тому що в мене батько також серйозний. І мені цікаво зайти в цю історію через батьків, бо у моєму дитинстві сміху було багато: батьки зі своїми друзями постійно жартували, сміялися. Ходили на Маланку, перевдягалися в Сердючку чи в іспанських танцюристів. Колядували по різних хатах, веселилися. Я думаю, це залишило відбиток. |
«Комедії абсурду! У будь-якому фільмі, де є Шая Лабаф — чи у «Трансформерах», чи в «Арахісовому соколі». Будь-що від «Монті Пайтон», щоб хоча б із кимось з них поспілкуватися. І одразу треба сказати якусь контравесійну річ про те, чого я категорично не хочу: я би ніколи не захотів знятися в «Скаженому весіллі». От прям ніколи! Будь ласка, хто там цим опікується, оберігай мене!» — про те в якому фільмі хотів би знятися в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Мабуть, найпростіше слово, яке пояснює цей тип стосунків, — ком’юніті. Родина точно ні… Ну, хоча тут є і дядя Женя, і якісь супермолоді коміки та комікеси, тож якщо це й родина, то така, з якою ти не хочеш часто бачитися — приїхав на Різдво, на Великдень і коли хтось помер; ти привітався, перекинувся кількома словами і поїхав. Є якісь тісніші зв’язки всередині комʼюніті, є спільна праця, є відчуття клубності, бо є база, а є ті, хто віддаляються і починають вільний політ, а є ті, хто залишаються в «підпільному» довго». — про «Підпільний стендап», резидентом якого є в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Магія театру — це те, чого ніколи не буде в кіно: передача живих емоцій. Я навіть стендапи колег зазвичай дивлюсь наживо. Так, щоби сольник подивитись на ютубі, — дуже рідко. Бо мені подобається ця енергетика, яку відчуваєш. І у театрі те саме. Дуже складно це описати, але актор, як то кажуть, прямо світиться, ти відчуваєш цю енергію, вона пре, і ти можеш надихнутися. |
«Межі немає. Ми вже стільки пережили болю і трагедії. Але смішне буде з нами завжди, і смішного є багато видів: від іронії до бурлеску, від гротеску до сарказму. Кумедне можна знайти у будь-чому, а сміх — рятівний. Тому я впевнений, що якщо росіяни підірвуть ЗАЕС, то всі, хто створюють комедію, по-перше, одразу почнуть допомагати (так, як і було з катастрофою на Каховській станції) — волонтерство, збір коштів, купівля, — а по-друге, зʼявлятиметься комедія. І комедія не про катастрофу, а про інше, бо ти вимушений це робити — жартувати. Тривожність, звісно, посилюється з кожним днем. Росіяни роблять усе можливе, щоб у нас не було сміху, але він буде з нами завжди. |
«Цю точку самоусвідомлення себе як людини, яка жартує, не памʼятаю, але це було класі в 6-7-му, коли я зрозумів, що сміх завойовує авторитет. А у дитинстві, памʼятаю, їхали ми кудись з батьками і я матюкнувся, а всі засміялись. Мене дуже веселить, коли представники моралі засуджують стендаперів, бо ті «так сильно матюкаються і взагалі, як так можна!» Але я впевнений, що кожен з цих людей сміявся з того, як матюкнулася його дитина. Кожен! Так а може, не треба було цього робити?» — про момент, коли зрозумів, що вдається жартувати в інтерв’ю The Ukrainians Василь Байдак: «Мене цікавить незручне». Комік — про комедію в темні часи та збори на армію (7 серпня 2023 року) |
«Так, це мої батьки. Моя дружина. Це моя класна керівниця. Що конкретно мої батьки зробили? Вони відпустили ситуацію, коли зрозуміли, що я не хочу бути юристом, і прийняли це, і кайфували від того, що я пішов своїм шляхом, і підтримували мене. Дружина принесла мені багато різних культурних кодів, багато відкрила в музиці й літературі, комеді-баді та жартів, вона завжди придумує щось нове. |
«Так, дивую і смішу. І вона мене смішить і дивує. Світ мінливий, а ми підкреслюємо його грані одне для одного і знаходимо в цьому жарти. Тому, щойно ми перестанемо це робити, значить, хтось із нас в жопі. Комедія, сміх — це наша суть. |
«Не розумів. Мені за це шкода і соромно. Я розумію, що 2014 рік я проґавив повністю і мені суперприкро, і тому те, як я працюю зараз, — також частина усвідомлення, що ти весь цей час теж міг конвертувати свої зусилля в допомогу. Але так вийшло через набір факторів, у яких можна копатися довго і не перекопати. Це був якраз той етап коли ми почали з дружиною будувати нове життя, незалежне, без грошей. Як театр абсурду ми були суперавтономні, у нас не було ніколи ні політичного, ні, там, соціального гумору, ми завжди жили у світі абсурду й самі вигадували цей світ. А потім настало те, що і в багатьох, — абстрагування. Просто війна була, але десь там, далеко. |
Примітки
ред.
