Богданов Микола Андрійович

Микола Андрійович Богданов (1944, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР) — радянський футболіст, захисник. Майстер спорту СРСР. Виступав за «Нафтовик» (Баку), «Динамо» (Київ), «Зеніт» (Ленінград) і «Дніпро» (Дніпропетровськ).

Микола Богданов

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Мій рід — із старовірів молоканів. Це представники духовного християнства. Колись я ретельно вивчав своє родинне дерево.

Насправді інколи рідні краї мені сняться. Але такі спогади, скоріше, створюють дискомфорт — ностальгія провокує душевний біль. Та й Азербайджан зараз зовсім інший, ніж колись.

Війна об’єднала народ, панувала дружня атмосфера. Моє дитинство минуло у дворі і за відвідуванням різноманітних гуртків: авіабудування, залізничний....

Банішевський молодший за мене на два роки. Ми мешкали практично в одному районі — його дім розташовувався навпроти моєї школи. Пригадую, як вперше почув про нього — подейкували, що за бакинський «Локомотив» виступає рудий хлопчина, який по 5-6 голів за матч кладе.

Анатолія взяли в головну команду країни справді дуже рано. Не дивно, що він провів 50 матчів за збірну. І на чемпіонат світу їздив разом з Поркуяном та Серебренниковим. У футболі Банішевський встиг практично все. Прикро лише, що так рано покинув цей світ.

Банішевський — особлива людина, зірвиголова. Улюбленець публіки, мав власний автомобіль, на якому його возили. Якщо в Москві був унікальний Едуард Стрельцов, то в Баку таким вважався Анатолій Банішевський. Куди його тільки не запрошували — однак він залишився патріотом «Нефтчі».

Про Ахмеда Лятифовича у мене найкращі спогади. Це один з найсильніших азербайджанських тренерів в історії. Спочатку в Баку привіз бронзу, а потім і в Одесу. Це чудовий показник тренерського рівня. Головна перевага Алескерова — уміння все показати на власному прикладі. Такий собі «живий» тренер. — Про тренера Ахмеда Алескерова, який очолював збірну Азербайджану, «Нефтчі», «Чорноморець» та декілька інших клубів.

Однозначно виокремлю лівофлангового нападника Михайла Месхі. Видатна стартова швидкість, просто унікальна. Чимось схожий на нього — Богдан Грещак з «Карпат». Швидший за мене, незручний. Зрештою, кожна команда в СРСР мала у розпорядженні розкішних флангових форвардів. З повагою згадую Віталія Старухіна із «Шахтаря» — дуже незручний суперник, який відмінно грав головою. — Про найкращих нападників радянського футболу.

Муслім — видатна постать в планетарному масштабі. Його пісні звучать дотепер. Спілкування? Простий і добродушний чоловік. Красень! На матчах Нефтчі він бував неодноразово. — Про азербайджанського співака Мусліма Магомаєва.

Налаштування було шаленим, «Нафтовик» просто не міг випустити з рук перевагу. Банішевський, Туаєв, Маркаров, Семиглазов, Брухтій — ми мали фантастичну команду. Бронза була справедливою ще й тому, що у 1966-му «Нафтовик» двічі обіграв ростовський СКА, срібного призера. — Про бронзові медалі чемпіонату 1966 року, найкращий результат азербайджанського клубу в радянський період.

Грати за «Динамо» не так просто. В колективі спілкувався найтісніше з Валерою Поркуяном. Дуже проста і позитивна людина. Я частіше грав за дубль, де вже виділялися Трошкін, Веремєєв, Боговик, Онищенко. — Про виступи за київське «Динамо».

Все склалося якнайкраще завдяки Олексію Христяну, з яким я в «Динамо» перетнувся. Це він мене засватав у «Дніпро». Там я познайомився з Валерієм Лобановським. Тренер завчасно зібрав всю необхідну інформацію про мене, тому навіть не довелося щось розповідати. «Все у твоїх руках», — сказав Валерій Васильович. І я ніколи не шкодував про свій вибір.

Працювати у нього складно, зате розумієш, що управляє він справедливо. Валерій Васильович дивився у майбутнє і прогнозував наслідки. Нам було важко у навчанні, та легко у бою. Думаю, він все робив правильно. Лобановський залишив по собі величезний слід — недарма цій людині пам'ятники ставлять.