Богомазов Дмитро Михайлович
Дмитро Михайлович Богомазов (справжнє прізвище Чекулаєв; 14 лютого 1964, Свердловськ, РФ, СРСР) — український театральний режисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народний артист України (2019).
Богомазов Дмитро Михайлович | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.«Театр — один із символів того, що держава в усіх своїх функціях залишається повноцінною; це важлива частина суспільного життя під час війни. Людям важливо відчувати, що є місце, де вони можуть поспілкуватися з іншими — місце відради, місце емоційного єднання. Подивіться: у нас кожного вечора повний зал, квитки розкуповуються на кілька місяців вперед». — про те, навіщо під час війни театр у інтерв'ю Софії Коваленко для «Суспільне Культура» Тартюф, Мольєр і війна: Дмитро Богомазов про маніпуляції та сучасних лицемірів у прем'єрній виставі театру Франка (1 лютого 2024 року) |
«У давньогрецьких містеріях, з яких театр і почався, завжди наприкінці з'являвся бог — deus ex machina (бог з машини). Появи богів мали бути ефектними. Вистави грали, щоб це чудо відбулося. Богоявлення наприкінці було ціллю вистави. Люди повністю заплутувалися, приходив бог і розплутував. Так підкреслювали необхідність божественного. Отже, структура "Тартюфа" повністю нагадує структуру містерії. Коли хтось видає себе за намісника бога, то має прийти справжній бог і встановити справедливість. |
«Першооснова — це творчість, а бюрократія — то похідне. Але й без неї не вийде. З одного боку, над створенням вистави працює велика кількість людей і їхня робота має буде злагодженою. А з іншого, ми ж отримуємо державні субсидії, тобто існуємо у системі всіляких законів, регламентів, процедур… І це ті правила гри, які театр приймає, а далі з ними має справу. Хоча насправді це дуже незручно і створює багато труднощів. |
«Після школи я навчався в Політехнічному інституті й тоді ж займався у театральній студії. То були ще радянські часи, люди свідомі шукали притулку для спілкування за інтересами. У студію приходили студенти і дорослі люди, технарі та гуманітарії. Там у нас була неймовірна атмосфера свободи і своєрідне відчуття дисидентства. |
«Петро закінчив художню академію як книжковий графік. Для однієї зі своїх курсових робіт він узяв оформлення книжки — п’єсу «Войцек» Георга Бюхнера. І коли у 2014 році я почав робити «Войцека» в Театрі на Лівому березі, то спитав: «Петре, якщо ти вже поринув у цю книжку, її структуру, вивчив її емоційний і образний світ, чи не хочеш спробувати попрацювати з цим у просторі вистави?» Йому було цікаво: коли робиш, усе виходить, бачиш результат, розумієш можливості сцени (а вони не такі, як можливості графіки чи ліногравюри). |
Примітки
ред.