Бременські музиканти

Бре́менські музиканти — казка, яка увійшла у І том збірки, створеної братами Грімм у 1819 році під назвою Der Tod und der Gänshirt.

Брати Грімм, ілюстрація до казки "Бременські музиканти".

Осел

Один чоловік мав осла, який багато років покірно возив йому лантухи до млина. Та під старість сили покинули осла, і він став нездатний до роботи. Тоді господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумів осел, що лихим вітром віє, втік від господаря та й подався до Бремена.

– Агов, Хапку, чого ти так важко сопеш? – запитав осел (звертання до собаки).

– Ось і кіт–воркіт! – гукнув осел. – Гей, старий воркоте, чого скривився, наче середа на п'ятницю?

– Слухай, гребенястий, – мовив осел, – ходімо з нами в Бремен. Все–таки краще, ніж отут прийняти смерть. Голос у тебе гарний, а як підеш із нами, то ми разом утнемо такої музики, що буде любо слухати.

Собака

– Ох, – відповів пес, – старий я став, що не день, то більш занепадаю на силі, на полювання ходити вже не можу, от мій хазяїн і надумав мене вбити. А я втік од нього. Але як же мені тепер на хліб собі заробити?

"Як не стало сил на полювання ходити, вирішив господар мене вбити. От і втік я від нього, та тільки не знаю, як собі раду дати".

Кіт

– А чого ж мені веселому бути? – відповів кіт. – Постарів я, зуби затупились, уже радніший би на лежанці погрітися, ніж ганятися за мишами, – от хазяйка, бач, і надумала мене втопити. Я ледве втік од неї. І що тепер мені робити? От коли б хто дав добру пораду.

Потім пристав до них старий кіт із тим же лихом: доки вправно полював на мишей та пацюків, то був бажаним для господарів, а відтак мав тепло і їжу. Коли ж став недобачати й зуби повипадали, надумала хазяйка причепити йому каменя на шию і в річці утопити. Узяли кота до гурту як вправного в улаштуванні нічних концертів.

Півник

– Та це я кукурікаю на гарну годину, – відказав півень, – бо завтра неділя, завітають гості, і наша господиня звеліла куховарці відрубати мені ввечері голову, а завтра зварити суп, гостей частувати. От я і горлаю, поки ще можу.

Розбійник

Розбійник страшенно злякався, кинувся навтікача, а за дверима пес схопився й угородив йому зуби в ногу. Розбійник – надвір, а тут осел як хвицне його.

– Ох, пане отамане, там таке робиться! В хаті сидить страшнюча відьма! Як засичала на мене, як учепилась довгими пазурами – всю пику подряпала, а в дверях чоловік з ножем як штрикне мене в ногу! А надворі якесь чорне чудовисько як уперіщить мене довбнею! А вгорі сидить, мабуть, суддя, бо кричить: "Розбишаку сюди!" То я ледве вирвався.

Бременські музиканти

І почали вони радитись, як їм звідтіля розбійників прогнати. Думали, думали і нарешті придумали: осел передніми ногами стане на підвіконня, пес вискочить на осла, кіт – на пса, а півень злетить котові на голову. Постававши так, вони в один голос завели свою музику: осел ревів, пес гавкав, кіт нявчав, півень кукурікав. Потім усі як гукнуть крізь вікно в кімнату, аж шибки забряжчали.

Отак наші мандрівники і втікали від лиха, міркуючи дорогою про те, як вони зароблятимуть собі на хліб та дах над головою.

За столом смачно вечеряли розбійники і ділилися спогадами про те, якої шкоди заподіяли вони людям. І так закортіло нашим музикам їсти, та й хатинка здалася їм такою затишною... Почали вони думати й гадати: як би їм лиходіїв вигнати, а самим у домі оселитися? Та й надумали зрештою.

Стали вони біля віконця: першим - віслюк, на нього заліз собака, на собаку - кіт, а згори - півень. А тоді зчинили такий галас - не те що розбійники, чорти злякалися б.

Коли ті четверо музикантів наїлись, то погасили світло і полягали спати, кому де зручніше. Осел ліг на купі гною, пес – за дверима, кіт – на припічку біля теплого попелу, а півень – на сідалі. А що в дорозі всі добре натомилися, то скоро міцно поснули.

Отак наші мандрівники надбали собі дах над головою та господарство, ще не діставшись Бремена. А щодо музики, то на свята вони влаштовують концерти для самих себе...

Джерела

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=640