Біле ікло

«Біле Ікло» (англ. White Fang) — роман американського письменника Джека Лондона 1906 року про життя прирученого вовка під час золотої лихоманки на Клондайку. Очима тварини, твір зображує різне можливе ставлення людей до тварин, добра та зла.

Цитати

	То владна, затаєна в собі споконвічна мудрість глузувала з життя, з марних його поривань. То була Пустеля, жорстока, льодосерда північна Пустеля. — Частина перша. Пустеля
	It was the masterful and incommunicable wisdom of eternity laughing at the futility of life and the effort of life. It was the Wild, the savage, frozen-hearted Northland Wild.

	Страх гнав вовченя назад, але життя змушувало йти далі. — Частина друга. Народжений у пустелі
	Fear urged him to go back, but growth drove him on.

	Життя досягає своїх вершин тільки тоді, коли здійснює вповні те, до чого його призначено. — Частина друга. Народжений у пустелі
	Life achieves its summit when it does to the uttermost that which it was equipped to do.

	Щоправда, вовченя не розуміло, що таке смерть, проте, як і всякий звір у Пустелі, інстинктом відчувало, що смерть існує, і боялось її, як найбільшого лиха. Вона була суттю невідомого й сукупністю всіх його жахів. Для нього це була найбільша й найжахливіша з усіх можливих катастрофа, про яку воно нічого не знало, але якої страшенно боялося. — Частина друга. Народжений у пустелі
	He had no conscious knowledge of death, but like every animal of the Wild, he possessed the instinct of death. To him it stood as the greatest of hurts. It was the very essence of the unknown; it was the sum of the terrors of the unknown, the one culminating and unthinkable catastrophe that could happen to him, about which he knew nothing and about which he feared everything.

	Мета життя – пожива. Життя саме – це пожива. Життя живе коштом життя. Є ті, які їдять, і ті, кого їдять. Закон цей велів: їж, а ні – тебе з’їдять. Вовча не формулювало його в певних, визначених висловах, не міркувало, чи справедливий він. Воно навіть не думало про нього, а просто жило з ним у згоді. — Частина друга. Народжений у пустелі
	The aim of life was meat. Life itself was meat. Life lived on life. There were the eaters and the eaten. The law was: EAT OR BE EATEN. He did not formulate the law in clear, set terms and moralize about it. He did not even think the law; he merely lived the law without thinking about it at all.

	Він зі своєї волі прийшов до людського вогню і покорився людині. — Частина третя. Боги пустелі
	Of his own choice, he came in to sit by man’s fire and to be ruled by him.

	Він добре засвоїв закон: придушуй слабшого й корись дужчому. — Частина третя. Боги пустелі
	White Fang knew the law well: to oppress the weak and obey the strong.

	Біле Ікло покірно скорився. Вона ж була самиця, а є такий закон у його породи, що самці з самицями не гризуться. Він цього не міг знати зі свого особистого досвіду, просто це в ньому говорив інстинкт, той самий, що примушував його вити до місяця й до зір нічних, що примушував боятися смерті та невідомого. — Частина третя. Боги пустелі
	This was a female of his kind, and it was a law of his kind that the males must not fight the females. He did not know anything about this law, for it was no generalisation of the mind, not a something acquired by experience of the world. He knew it as a secret prompting, as an urge of instinct—of the same instinct that made him howl at the moon and stars of nights, and that made him fear death and the unknown.

	Рука спускалась усе ближче й ближче. Ось вона торкнулася настовбурченої шерсті. Він пригнувся – рука щільніше притиснулась до нього. Пригнувшись, мало не тремтячи, він усе ще стримувався. Його мучив доторк цієї руки, що ґвалтувала його інстинкти. Він не міг за один день забути все те лихо, що витерпів від людських рук. Але така вже була воля бога, і він силкувався їй скоритись. — Частина четверта. Верховні боги
	The hand descended. Nearer and nearer it came. It touched the ends of his upstanding hair. He shrank down under it. It followed down after him, pressing more closely against him. Shrinking, almost shivering, he still managed to hold himself together. It was a torment, this hand that touched him and violated his instinct. He could not forget in a day all the evil that had been wrought him at the hands of men. But it was the will of the god, and he strove to submit.

	Цей вияв цілковитої довіри, повної покори й відданості він беріг тільки для хазяїна. — Частина п'ята. Приручений
	This expression of abandon and surrender, of absolute trust, he reserved for the master alone.

	Пустеля й досі міцно його тримала і вовка в ньому лише приспано. — Частина п'ята. Приручений
	The Wild still lingered in him and the wolf in him merely slept.

Див. також

• Мартін Іден

Джерело

• «Біле Ікло» / Повний текст твору на «ЛітАрхів» Архівовано 19 травня 2024 у Wayback Machine.
• White Fang Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine. — «Біле Ікло» англійською мовою на сайті Проєкт «Гутенберг» (англ.)