Василевська-Смаглюк Ольга Михайлівна

українська журналістка, Народна депутатка України 9-го скликання

Василевська-Смаглюк Ольга Михайлівна (народилась 23 червня 1985 року, Старокостянтинів, Хмельницька область) — українська журналістка, народний депутат України IX скликання від партії «Слуга народу».

Василевська-Смаглюк Ольга Михайлівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Я дуже часто проводжу прийоми громадян і постійно доводиться чути: «ти маєш бути інвестиційною нянею», «нам немає до кого більше піти», «ми у безвиході, робіть щось»... Люди загнані злиднями і обманом влади. Але я рада, що є саме депутатом-мажоритарником, а не депутатом-списочником. Я відчуваю себе слугою народу в прямому сенсі.[1]

  •  

Коли я працювала журналістом, то більше опікувалася резонансними темами, які стосуються влади, політики, корупції.., а яке є життя поза Києвом — розуміла побіжно. У мене був брак знань про те, як влаштовано місцеве самоврядування, за якими законами воно функціонує, адже часто це не закони України, а закони феодалізму, кумівства, кругової поруки. [1]

  •  

Хочу показати результат, який будуть згадувати. В другу чергу, я думаю про те, щоб не поїхати з глузду, не впасти в крайнощі, залишитись собою. Адже те, що я зараз спостерігаю серед народних депутатів, можна поділити на дві тенденції. Одні впадають в депресію: «що я тут роблю, скоріше б це все закінчилося, тому що я не можу дати людям те, чого вони очікують від мене», а інші вважають, що значок депутата — це корона, яка дає статус господаря на всій землі.[1]

  •  

Звісно, це не адекватно, коли до влади приходять люди зовсім далекі від політики. Але це результат народного протесту. Народ так вирішив — треба все знести і новий світ побудувати. Бо старий не виправдав сподівань, часто-густо завищених.[1]

  •  

Одна з головних моїх мотивацій балотуватися на виборах — зламати кругову поруку «гречкосіїв» і мафії від влади. Я точно не спокушусь ні на що, тому на моєму окрузі в межах моєї компетенції не буде панібратства, кумівства і охочих до бюджетних коштів.[1]

  •  

Люди, суспільство мають зрозуміти, що незалежність — це тяжка праця, а не чарівник на вертольоті чи депутат із шашкою на мітлі.[1]

  •  

Королева Єлизавета І перекладала Тацита. Їй було цікаво, чи достатньо правильна вона королева, чи правильним монаршим шляхом вона йде. Звісно, мені б хотілося, щоб в Офісі Президента, Кабміні чи парламенті вночі не згасало світло, бо хтось перекладає Тацита. Але. Кожна наступна влада в Україні гірша за попередню. Якщо нас завтра розженуть — не факт, що прийдуть кращі.[1]

  •  

Відсутність компетенції та брак освіченості є нашою великою проблемою — нашим викликом. У нас Тацита перекладають тільки в далеких холодних закутках лічені ідеалісти або заучки. Їх треба заганяти у владу батогами, бо самі вони не підуть. Достатньо розчаровані, демотивовані, зайняті виживанням. Почати треба з того, щоб дати їм мікрофони, прямі ефіри. Створювати з них експертне середовище.[1]

  •  

В українській політиці люди, коли дориваються до «корита», то хапають як востаннє, щоб забезпечити собі безтурботне життя до кінця своїх днів. На жаль, це правда, і ми це дозволяємо. Те, що я зараз спостерігаю в політиці, це в точності повторення історії 2004, 2014 років — історії розчарування. І буде дуже шкода, якщо президент це допустить. [1]

  •  

Я розумію, що, мабуть, не стала б депутатом, якби не Зеленський і протестна хвиля, що змела Порошенка. Ми ж розуміємо, що саме завдяки протестному голосуванню Зеленський став президентом, бо я так само голосувала проти Порошенка, тому що він обманув всіх і зрадив надії українців.[1]

  •  

Мені здається, що коли набирали людей, то керувалися їхньою лояльністю: той друг, той сусід, той кум... Розумні нікому не потрібні — потрібні керовані.[1]

  •  

З фейками і дезінформацією дійсно треба боротися, але цим мають займатися правоохоронні органи та суди. Якщо правоохоронні органи бачать, що це фейк, завжди є важелі впливу на розповсюджувачів дезінформації, і для цього не потрібно створювати якийсь карально-репресивний орган, який нагадуватиме часи КПРС, бо це ще більше налаштовуватиме суспільство проти влади.[1]

  •  

Мені здається, що у нас в країні наскільки сильна свобода слова, що її пора б уже приглушити, з поваги до інституту президентства фільтрувати свою мову. (прокоментувала справу щодо депутатки від "Європейської Солідарності" Софії Федини та волонтерки Марусі Звіробій, яких підозрюють погрозах президенту Володимиру Зеленському)[2]

  •  

Пан Портнов робить нинішній владі неоціненну послугу. Саме його руками зараз відбувається відновлення справедливості. Люди справді хочуть змін і хочуть справедливості і якщо влада сьогодні не знаходить у собі сил цим займатися, то я дякую Андрію Портнову за його внесок у відновлення справедливості в Україні. [3]

Джерела

ред.

Примітки

ред.