Володимир Святославич
Володимир Святославич (також Володимир Великий, Володимир І; давньорус. Володимѣръ Свѧтославичь, 958? — 1015) — руський державний і політичний діяч, великий князь Київський (978 або 980 – 1015). Син Святослава Ігоровича. 988 року охрестив Русь.
| Володимир Святославич | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.- Хто не зайде завтра на ріку, багатий чи убогий, прошак чи робітник, буде моїм ворогом.
Про Володимира
ред.Не було нікого, хто спротивився б його благочестивому наказові,— як хто не з любові, то зі страху перед княжим наказом хрестився, бо його благовірність із владою була з'єднана. — про хрещення Русі |
|||||
| — Митрополит Іларіон |
І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх. Був бо він [такий] жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть, сімсот жон і наложниць триста, і мудрий він був, а кінець кінцем погиб. Сей же був невіглас, а кінець кінцем знайшов [вічне] спасіння.[1] — «Повість минулих літ». |
|||||
| — Нестор Літописець |
Про Володимира Великого знали: «неймовірно милостивий». Кожному жебракові й бідареві дозволено було прийти на княжий двір по їжу й питво – скільки треба, і брати гроші, щодня роз’їжджими возами постачалися страви і квас та мед всім недвигам: калікам і немічним по їхніх кутках. Все роздавав князь потребуючим, а собі не збирав скарбу; нічого не завойовував, – тільки обороняв державу, будуючи фортеці на кордонах[2]. |
|||||
| — Василь Барка |
Примітки
ред.- ↑ Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. — С. 49
- ↑ Промови лауреатів премії Фундації Антоновичів Ваcиль Барка Необхідність поезії для віри
Джерела
ред.- Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 51