Гвердцителі Тамара Михайлівна
Тама́ра Миха́йлівна Гвердците́лі (груз. თამარ გვერდწითელი; *18 січня 1962, Тбілісі, Грузинська РСР) — грузинська співачка, акторка композиторка; народна артистка Грузії (1989), народна артистка Росії (2004).
| Гвердцителі Тамара Михайлівна | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Щодня мого дитинства, кожна хвилина була овіяна заняттями і розумінням того, чого я й сама хотіла осягнути.[1] |
У Грузії непорушний зв'язок поколінь. Не скажу, що, будучи малюками, ми сиділи за столом, але нам, безперечно, передавалася ця атмосфера єднання, такого теплого людського спілкування. .. Всі ці дивовижні піснеспіви ми буквально увібрали в себе. Мої батьки, їхні друзі, наші родичі, крім офіційних, відзначали й великі православні свята, незважаючи на те, що це був радянський час. Взагалі про грузинські гуляння можна говорити нескінченно.[2] |
Тбілісі мого дитинства був абсолютно інший - сонячний, багатоликий, дружній, відкритий, коли столи ломилися від страв, а вино лилося рікою. Але все змінюється. Щоправда, старше покоління, яке чудово знає російську мову, культуру та застало ще ту епоху, свого сердешного відношення не змінює.[2] |
Туристам навіть здається, що грузини не працюють, а лише відпочивають та святкують, і це помилка. Нація просто вміє гідно приймати гостей, а так вона винятково працьовита, і її досягнення, як у науці, так і в мистецтві, найкраще тому підтвердження.[2] |
Щодо готування, то мені завжди ніколи, я в основному на підхваті. Мама у мене віртуозно готує всі традиційні єврейські страви та й грузинські теж. І грузинське у нас у будинку якось завжди преважало. Я обожнюю закуски, з яких трапеза починається, пхалі, тобто все овочеве, з горіхами, зеленню, цибулею, часником, спеціями. Грузинські діти рано звикають до гострої кухні, особливо хлопчики. Вдома у нас на столі не переводяться звичні страви: хачапурі, сациві, хінкалі.[2] |
Часом якісь думки приходять грузинською, а якісь — російською. Але обидві ці мови зі мною з дитинства. Мама читала казки грузинською та російською мовою вчила, оскільки ще була педагогом цього предмета.[2] |
У нас із Москвою поступово, гармонійно виникло взаємне кохання. Я жила тут і в готелях, і на орендованих квартирах… Спочатку відчувала себе тимчасовою гостею, потім становище вже зміцнилося, місто не відпускало від себе, і всі мої творчі задуми, пошуки тут здійснилися. Думаю, якщо в Москві тебе не супроводжує успіх, то не варто залишатися тут.[2] |
У сім'ї ми вчимося багато: характеру, твердості і водночас поступливості, м'якості, терпимості.[1] |
Для вивчення мов я завжди знаходитиму час, бо все починає звучати по-іншому.[1] |
Для мене сцена – це священне місце.[1] |
Життя - театр, в якому можливе всяке.[1] |
Коли отримуєш нагороду не на Батьківщині, це також дуже цінно. Це означає, що тебе визнають як артистку і справді музика не має меж![1] |
Сонце світить і життя прекрасне, навколо багато радості, яку людина має збагнути. І я щаслива, що саме через музику можу донести це до слухачів.[1] |
- Якщо я сяду вдома і буду пекти хачапурі — я закінчусь не тільки як співачка, а й як жінка і як людина![3]
- Краса – це коли неважливо скільки людині років. Людина має світитися зсередини. Молодість – дуже тимчасовий привілей...
- Жінка повинна вміти носити кринолін, парфуми та вік.
- На мій погляд, найголовніше — це вміти жити разом з кимось, вміти постійно йти на компроміс, враховувати інтереси іншої людини, адже в сім'ї неможливо жити, думаючи тільки про себе та свої бажання. Тож у сім'ї ми вчимося багато чого: характеру, твердості... і в той же час поступливості, м'якості, терпимості. Тамара Гвердцителі.
Примітки
ред.
