Григорій Лакота

Блаженний Григорій Лакота (31 січня 1883, Голодівка (тепер Задністряни) на Львівщині — 12 листопада 1950, концтабір Абезь, Росія) — український релігійний діяч. Єпископ-помічник Перемишльський УГКЦ. Ректор Перемишльської духовної семінарії. Жертва сталінського терору.

Григорій Лакота

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Багато людей й багато народів перейшло та й ще перейде попри Христовий хрест, а ніхто з людей і ніякий нарід не перейшов попри нього й не перейде без того, щоб не станути за Христом або навпроти Нього. Кожний мусить зайняти супроти Нього становище: або за Ним, або перед Ним... третього виходу нема. Кожна душа, кожний нарід мусить або визнати Його Богом, або ні. Коли Ісус в’їжджав до Єрусалима, то одні витали Його як царя, квіти й одежі стелили Йому під ноги та славили Його похвальним хоралом: Осанна Сину Давида, а другі накладали Йогу на голову терновий вінець і накликували несамовито: «Розіпни, розіпни його». Так і є до сьогодні. Одні за Христом, другі - ПРОТИ Нього. Світ ділиться на два табори: один — під стягом Христа, другий — під стягом диявола. Так було, так є і так буде до кінця світу.

Бажаю звернути вашу увагу сьогодні на одну загальну небезпеку, що її треба в особливий спосіб вистерігатися, а саме — читання злих книжок та злих часописів, що можуть спричинити упадок віри й моральности та нанести моральну руїну не тільки одиницям, але всій суспільності, цілому народові. Як читання добрих книжок та часописів дуже хосенне й спасенне для душі, так читання злих книжок і писем дуже згубне, бо наносить душі смерть. І тому шоста церковна заповідь велить: злих книжок не читати. Бо страшно й небезпечно читати зле писання. Це загрозливо не тільки для молодих і невчених, але й для дорослих та просвічених людей. Ніхто не може бути певний за себе та сказати про себе, що може все читати, що його ніщо не зіпсує. Злі писання діють, може, й непомітно, але зате певно й пагубно. Нещасний читач затруюється безбожною наукою злого писання. Його розум притемнюється, аж його воля слабне, його релігійні чуття притуплюються, аж вкінці людина тратить віру....

Велике цінне добро для людини — свобода, а її вартість найкраще розуміє той, що її стратив. Я прийшов до вас зі словом потіхи й розради. Але в терпінні не у людей — сила й підняття, а в Божому слові та глибокій вірі в Його надприродну силу. Терпіння в релігійному розумінні кріпить, гартує, просуває. Тієї правди навчив нас найвищий Учитель Христос Господь, що терпінням поборював суперечності, ворогування, що страждав задля того, щоб прославитися в своєму воскресінні. У Господа ніяке терпіння не мине без заслуги, як тільки терпимо Бога ради. Бо Господь більше дбає про нас, як самі можемо подбати про себе. Тому в терпінні — наша надія в Господі. А силу і мужність у терпінні черпати нам у витривалій, щирій молитві. Щиру й витривалу молитву вислухає милосердний Господь у запевненні самого Христа Господа. Щира сердешна молитва принесе вам потіху, витривалість і радісну надію.

Від часу, коли Христос Господь висловив до юнака слова заклику: «Іди вслід за мною» (див. Мт. 19, 21), йшли за цим кличем протягом двох століть тисячі й мільйони юнаків і дівчат, кидали світ і жертвували себе для Христової ідеї, піднімалися добровільно задля Його євангельських рад, із любови до Христа Господа. Нинішній світ здебільшого не розуміє євангельських рад. Він жахається їх. Як можна зректися своєї молодости, своєї свободи, дочасного добра й життєвих утіх? Як можна іти живцем до гробу? Навіть рідня й знайомі часто жалують таких осіб, що вибирають монаше життя. На їхню думку, вони є жертвою надмірної побожности. Але що за мильна думка, що за хибний погляд, який брак глибокої віри в Христа Господа й у Його святу науку? Не жаліти їх треба, але радіти, бо вони нічого не тратять, а тільки невимовно багато здобувають, не тратять свободи, а тільки бажають осягнути правдиву свободу, не тратять молодости, а тільки бажають залишитися молодими, веселими і вдоволеними в Христі Господі.

В одній церкві співали пісню в честь Пресвятої Діви Марії, що в ній величали її різними назвами. А був там один побожний чоловік, що залюбки вслухався в пісню та мовчки роздумував про зміст тієї гарної пісні. Та коли почув слова пісні: «Чудесна Маріє», встав негайно з місця й голосно кликнув: «Повторіть ці слова, це її належне ймення, це її справжня похвала»! Людина не в силі висловити про величі й святості Пресвятої Діви, бо це переходить її сили, бо вона не має на це відповідних понять і слів. Тому справді, найкраща назва для неї — Чудесна.

Добра освіта та здорове виховання потрібні у всіх верствах народної спільноти. Брак освіти й неграмотність у шарах спільноти — це велика убогість народу, а недостатньо освічена й зле вихована інтелігенція — це велика загроза для народу. Тому усування неграмотности, поширення освіти та демонстрування нашій молоді нижчих і вищих наук має йти в парі з вихованням і поглиблюванням внутрішніх вартостей, духових цінностей, надприродних і природних чеснот, що творять особу повного і вартісною у людських очах і Божих. Велике це завдання і велика відповідальність батьків у всіх наших станах та й усіх, до кого належить виховання.

Добра свята сповідь має благословенні наслідки для всієї спільноти. Бо у сповіді поборюємо всяке зло, пороків, незгоду, самолюбство, ненависть до ближнього, кривду, самовільне порушування приватної власности і всякі інші проступки, що розхитують лад і спокій, а чуємо настанови про любов, справедливість, лад і плекання інших чеснот, потрібних у суспільному житті.

Журюся невимовно вашим життям священичим, що має бути «світлом світа», і журюся вашою працею душпастирською, що має бути спасінням вашого духовного стада. Великі часи вимагають від душпастиря великого духа, сили, терпіння, омертвлення, великої праці над собою і великого труду душпастирського та небуденної опіки над вірними. У такі часи треба душпастирям невпинно вслухатися до закликів великого душпастиря, святого апостола Павла, що несеться невгамованим гомоном і вдаряє великою силою на душу кожного душпастиря в сьогоднішні часи: «Браття мої, кріпіться в Господі й у потузі сили Його» (Еф. 6,10).

Молодість гарна, але й небезпечна, вона пливе човном по розбурханому морі, вона — як смолоскип, що горить під стріхою, повна небезпек. Молоді треба конечно дати опіку і якесь заняття. Тому, хоча тяжкі часи, про молодь таки треба подбати, нею опікуватися, захороняти від нидіння й зла та плекати здорову душу. Молодь — це зерно, а яке зерно, такий буде й колос, такі будуть і жнива. Молодь — це квіття, а яке квіття, такий буде й овоч, такий буде і врожай. Молодь — це наша надія й наша будучність; яка молодь, такий буде й нарід.

Навчімся добре молитися і високо цінувати добру молитву. Бо чим для тіла є відпочинок, тим для душі є молитва. Як наше тіло видихає зі себе те, що йому непотрібне й шкідливе, а вдихає потрібне до життя повітря, так наша душа молитвою видихає все, що слабе й шкідливе для неї, а вдихає потрібну до душевного життя Божу ласку. Тому-то святий апостол Павло звертається до нас словами заохочення: «Безперестанку моліться» (див. 1 Сл. 5,17).

Найсильніша підвалина життя людини, найпотужніша сила людського духа — це свята віра релігійна, віра в Господа Бога. Ця основна чеснота Божа дає людині правдиве розуміння життя, невичерпані засоби душевних сил, рівновагу духа й спокій, витривалість у життєвих трудах, терпеливість й потіху в нещастях, спасенний підйом у хвилях упадку, силу й витривалість у життєвих змаганнях та невгасну надію і певність за своє майбутнє.

Напровесні виходить рільник на свою ріллю і своєю думкою питає її журливо: рілле моя, рілле, що принесеш ти мені, які збори, які жнива будуть цього року? Та сам він це добре знає, що не тільки від самої ріллі це залежить, але насамперед від цього, від того, скільки він сам вложить у ріллю своєї праці і яке зерно вкине в неї. Подібно й ми дивимося журливо на наших дітей, що є нашою втіхою і нашою надією у прийдешнє. Але якими будуть наші діти у прийдешності, який буде хосен для нас і для нашого народу, це залежатиме насамперед від того, як ми їх виховаємо.

Нарід має творити одну велику духовну родину, що її члени свідомі своєї спільної мети, свого добра, своїх ідеалів і свого спільного проводу. Таким виховним середовищем, що охоплює всі верстви народної спільноти, є свята Церква... Своє учительське й виховне післанництво Боже сповняла вона з незрівняною дбайливістю і опікою та світлим успіхом упродовж довгих століть і сповнятиме його й далі.

Перед нами, дорогі браття й сестри, сьогодні постать Христа Спасителя, Його діла і Його наука. Його славне воскресення засвідчує нам, що Він — правдивий Бог, а Його наука — це Божа наука. Світле Христове воскресення запевняє нам правдивість нашої віри в позагробне життя й наше воскресення, бо Христос Господь запевнив нас Божими словами: «Я є воскресення й життя, хто вірує в мене, хоча й умре, оживе» (див. Йо. 11, 25). Христос — надія наша, в Ньому — радість наша, бо Христос — той самий повіки. Не страшні нам уже журби цього життя, ніякі прикрощі, найтяжчі удари, хоч би затяжним тягарем давили нашу душу. Не страшна вже і сама смерть. Христос зломив її дотеперішню силу, а світлий празник Воскресення Господнього велить нам навіть в обличчі смерти радіти, як радіємо при святочнім співі воскреслої пісні побідної: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Пресвята Богородиця чудесна найперше у своєму материнстві. Її материнство чудесне, бо воно надприродне, спричинене силою Святого Духа. Ангел благовістить їй, що стане Матір’ю Божого Сина, а вона не розуміє цього, але каже: «Я — рабиня Господня, нехай буде мені по твому слову» (Лк. 1, 38). Цими словами започаткувала Пресвята Діва чудесне материнство Боже і поставила себе в чудесний стосунок до свого Сина й до всього людського роду.

Пресвята Діва Марія є Матір’ю Богочоловіка і всіх людей. Тому прибігаймо до престола Богоматері, полюбімо нашу небесну Неньку й станьмо її добрими дітьми та покажім їй це не тільки словами, але й ділами, цілим нашим життям.

Родина — це підвалина суспільного життя, а підвалина християнського родинного життя — це релігія й подружжя. Сам Господь установив подружжя, його поблагословив і освятив, і тому це Божа установа, а не звичайне людське діло. А Христос Господь підніс кожне християнське подружжя до гідности святої тайни, так що воно стало джерелом осібної Божої ласки для подругів і цілої родини. Як для священства є свята тайна, так і для батька й матері є осібна свята тайна, бо завдання їхнє велике й важне в родинному устрою.

Свята тайна покаяння є цілющим ліком душевного занепаду, джерелом обнови родинного й суспільного життя. Каяник, що має правдивий жаль і постанову поправити своє життя, відходить від сповідальниці обновленою, новою людиною щодо своєї родини, свого оточення, членів громади і всього народу. Свята тайна покаяння, що оживляє душі, віддає родині відновлених вітця й матір, батькам — відновленого сина й дочку, громаді — відновлені родини, народові — скріплену молодь, відновлених членів.

Свята тайна Євхаристії — це вершина нашої віри, а Святе Причастя — це найтісніша наша злука з Господом. Щоб зробити себе доступним людям, закриває Христос свою Божу велич, прикривається видом хліба й вина в тайні Євхаристії, перебуває у кивотах, щоб люди приступали до Нього з довір’ям і любов’ю. Сам Христос каже: «Хто їсть моє тіло і п’є мою кров, у мені перебуває а я — в ньому» (див. Йо. 6, 56). Христос входить до нашої душі і приносить нам збільшення ласк, особливо освячувальної ласки. Ми стаємо чистіші, кращі і богоподібні, бо всі наші злі нахили ослабають, а ми стаємо сильніші в добрім і ревніші в любові до Бога.

Свята Церква заохочує нас глибоко роздумувати над Христовими страстями, оглядати нашими душевними очима Христа Господа у муках, зв’язаного, збичованого, прибраного на глум у багри, терновим вінцем увінчаного, з хрестом на раменах, та вмираючого у важких болях на хресті. Незрівнянно великий Христос Спаситель у страстях. Бо всі ті великі, жахливі Його страсті, кожна крапля Його святої Крови мають своє джерело у невичерпаній любові Христа Господа до людей. ...За таку безмежну любов Спасителя до нас належить Йому відплата нашою покірною, гарячою любов’ю до Нього, що її треба нам вірно виявляти цілим нашим життям.

Сповідь — це Божа установа, і тому вона є невимовно великим добродійством і благословенням для поодиноких душ, для цілих родин, громад, народу і всієї спільноти. Добра сповідь — це відродження душі. Сповідь від гріхів глибоко обґрунтована нашими душевними потребами і вродженими вимогами. Хто чує тягар на душі, цей неспокій доти, доки не виповість його перед своїм приятелем? Серцевідець Христос ужив цей природний нахил людини висловлювати свої болі й тягарі перед другим до своєї святої, спасенної установи, святої тайни покаяння.

Сьогодні ведеться вже зорганізована боротьба проти Бога і релігії, а Церква бачить тисячі християн, що цілими літами переходять байдуже попри двері Божих храмів, бачить тисячі блудних синів, що стають у непроглядні ряди Христових ворогів, що дихають ненавистю до неї, що зі затисненими руками готуються до боротьби з нею.

У наші часи невіра й безбожність дуже поширилися. Слабшим духом грозить серйозна небезпека. У журбі за ваші душі кличу тому до вас, браття й сестри у Христі, словами святого апостола Павла: «Чувайте, стійте у вірі. Поступайте відважно і скріпляйтеся» (див. 1 Кор. 16, 13). Ведіть своє життя в праведності з живої святої віри та запопадливо вважайте, «щоб ваша віра була не в людській мудрості, але в Божій силі» (1 Кр. 2, 5).

У святій тайні священства отримує новозавітний священик незаплямований характер Христового помазаника, з потрійним Христовим урядом: священичим, учительським і пастирським. «Ви - світло світу» (див. Мт. 5,14), - сказав Христос Господь до апостолів, та й до вас. Ви станете світлом, що освічуватиме людей, що розганятиме темряву ночі, станете світильниками в Христовій Церкві. Враження й почуття, що їх завтра зазнаєте на першій Святій Літургії, гарячі постанови, що їх собі поробите, сердешна любов, що нею будуть горіти ваші серця до Христа Господа, мають невгамовано тривати до останніх хвилин вашого священичого життя.

У спасенному ділі освячування себе не можуть спиняти нас ні непригожі обставини, ні невідповідне оточення, ні злі приклади других. Що більше несприятливих обставин і перешкод у нашому освяченні, то більшою повинна бути наша душевна праця й старання за наше освячення, то більше треба нам зблизитися до Христа Господа, то сильніше Його визнавати і наслідувати в нашому житті. Так поступали всі правдиві Христові ісповідники, що в дуже несприятливі часи й обставини, між невірними й безбожними у всіляких терпіннях і невигодах освячували себе і зростали на душевних силах і геройських чеснотах.

У цьому Великому пості підносімо вгору наші руки в гарячих молитвах до страсного розп’ятого на хресті Христа Спасителя, з сердешним благанням про милосердя. Бо велике милосердя і велика ласка страсного Ісуса на хресті. Він розбійника помилував на хресті, що звернувся до Нього з вірою в сердешній, розкаянній молитві: «Помилуй мене, Господи, коли прийдеш у своє Царство». І другого розбійника був би помилував, якщо б цей був заслав від себе хоч одно розкаянне слово: «І мене».

Християнське подружжя - це велика тайна, як її називає святий апостол Павло. Воно не тільки приносить ласку й щастя подругам, але також стає основою родинного життя й суспільного ладу та щастям цілих народів. З Божої постанови може існувати подружжя тільки між одним чоловіком і одною жінкою. Єдности подружжя вимагає подружня вірність на підставі Божого закону, за словами Святого Письма Старого Завіту: «І будуть двоє одним тілом» (див. Буг. 2, 24).

Христос воскрес! Витаю вас, дорогі браття і сестри, цим радісним воскресним привітом. Кажу радісним, бо перше і головне враження, що його при цьому привітанні відчуваємо, — це радість. Не та приземлена, хвилева радість, що по собі нудьгу залишає, а вища духова радість, що цілу людину наскрізь проникає, що дає нам внутрішнє вдоволення, розбуджує творчу силу духа, родить благородні думки та почини. Чудово гарний вислів тієї радости знаходимо у наших Великодніх богослужбах. Тут радіють усі, які належать до найближчого оточення Спасителя: Божа Мати й побожні невісти Єрусалиму, апостоли й Христові учні, а з ними усі, що прийняли Христову благовість. Із ними радіє й повсякчасно радітиме Церква й усі її вірні такою ж самою сильною і свіжою радістю, наче б Христос не тоді, а сьогодні на наших очах устав із мертвих.

Чудо воскресення було для апостолів найбільшим доказом Божого післанництва їхнього Вчителя. Апостол Павло з особливим натиском підкреслює важливість цього чуда для основ християнської релігії: «Якщо Христос не воскрес, тоді даремна наша проповідь й марна наша віра» (див. 1 Кр. 15,14). На ніщо здалися всі намагання ворогів затаїти це небувале чудо перед світом. Нічого не помогло перекуплення надгробної сторожі: ні заборона апостолам голосити Христову науку, ні погрози, ні смерть. Вороги Христа тоді й сьогодні приневолені над порожнім гробом Господнім визнати, що хто проти Христа воює, може в правді якийсь час прилюдно радіти, але, зрештою, таки мусить провалитися у цій боротьбі. Ось тут саме прихований і для нас глибший сенс воскресної радости, що її так гучно звіщають великодні дзвони, воскресні пісні, літургійні обряди й звичаї і милий нам воскресний привіт.

Я на те народився і на те прийшов на світ, щоби дати свідоцтво Правді-Істині, — велично заявив Син Чоловічий Пилатові. Не розумів Пилат цього незмірно важкого слова, залишився у темряві-ложі, а Христос постійно і непохитно свідчив Правду. Він за неї пішов на муки-страсті, Він за неї простяг свої руки на хресті, Він терпів, віддав душу свою за неї, за слово Істини. І ликувала неправда. Помер той, хто кидав ясне проміння свого Божого слова у людську душу — той, що видвигав скований людський дух із темряви-не- справедливости і кривди, той, що вливав у людське серце нові величні ідеї правди-справедливости. Ликували Його вороги. Ликували, та недовго...