Гілларі Клінтон

американська політична діячка

Гі́лларі Діа́на Ро́дем Клі́нтон (англ. Hillary Diane Rodham Clinton, нар. 26 жовтня, 1947, Чикаго, Іллінойс, США) — американська політична і державна діячка, державна секретарка США (2009—2013), сенаторка від штату Нью-Йорк (2001—2009), перша леді США (1993—2001) та кандидатка на посаду президентки США на виборах 2016 року.

Гілларі Клінтон
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати Гілларі Клінтон

ред.
  •  

Вихід з убогості повинен починатися в голові.[1]

  •  

Я впевнена, що можна не погоджуватися з думкою людини і вступати з нею у суперечку без ув'язування в політику власного руйнування.[1]

  •  

Я ні на секунду не сумніваюся в тому, що без активної участі жінок в економіці, політиці, миротворчих місіях, у найрізніших аспектах суспільного життя, жодна країна не зможе до кінця реалізувати свій потенціал.[1]

  •  

Завжди треба мітити високо, багато працювати і сильно любити те, у що віриш. При зустрічі перепони слід зберігати віру. При падінні слід негайно підійматися і ніколи не слухати тих, хто говорить, що не варто рухатися далі.[1][2]

  •  

Права людини — це права жінок, а права жінок — це права людини.[1]

  •  

Різниця між політиком і політичним діячем у тому, що політик думає про наступні вибори, водночас як політичний діяч думає про наступне покоління.[1][2]

  •  

Гідність народжується з почуття відповідальності перед ближнім і відстоювання нашої спільної гуманності.[1]

  •  

У певний момент життя ми починаємо усвідомлювати, що велика частина речей, яка відбувається з нами, знаходиться поза нашим контролем. Однак те, як ми на них реагуємо, ми контролювати можемо. Я завжди намагаюся про це пам'ятати.[1][2]

  •  

Кожна мить, прожита з оглядом у минуле, гальмує наш рух уперед... У цьому світі й світі майбутнього ми маємо або рухатися вперед, або взагалі не рухатися.[1][2]

  •  

Найстрашніше, що може трапитися в демократії — так само як і в житті кожної людини — це стати циніком щодо майбутнього і втратити надію.[1]

  •  

Ніколи не варто плутати кар'єру і життя.[1]

  •  

Ні в якому разі не можна приймати рішення, на які підштовхує преса або інші політики. Потрібно залишитися в тиші і задуматися про те, що важливо для тебе.[1]

  •  

Давно настав той час, коли жінки повинні зайняти належне їм місце — поруч з чоловіками, в залах, де вирішуються долі їхніх дітей і онуків.[1]

  •  

Сенс розумної влади — розумні люди![1][2]

  •  

Я була готова скрутити Біллу шию! Мені довелося одночасно ненавидіти чоловіка і підтримувати президента.[1]

  •  

Я вірю в те, що будь-яке завдання, якщо до нього братися з оптимізмом і позитивним настроєм, можна виконати.[2]

  •  

Навіть якщо попереду очікувала зміна гравців, гра переважно була тією ж самою.[2]

  •  

Найважливіша сучасна проблема — перетворити політику на мистецтво робити можливе з ніби-то неможливого.[2]

  •  

Думаю, рухатися вперед і по-справжньому розкрити свій хист багатьом молодим жінкам заважає «ген перфекціонізму». Спробуйте змінити підхід: замість того, щоб домагатися досконалості, націльтеся на те, щоб робити все «загалом добре». Нагадуйте собі, що не обов’язково бути ідеальною. Більшість чоловіків ніколи не страждає із цього приводу. Їхній підхід простий: визначити, де відкривається сприятлива можливість і як її «зловити». Вони не думають: «О Господи, я не ідеальна, у мене сьогодні жахлива зачіска, я взула не ті туфлі».[2]

  •  

Гадаю, що я могла б залишатися вдома, пекти пиріжки й пити чай. Але вирішила зреалізуватися в тій професії, якій присвятила себе ще до того, як мій чоловік став політиком.[2]

  •  

Потрібно вміти розрізняти запитання, що залишилися без відповіді, і відповіді, які ніхто не захотів почути.[2]

З книги «Важкі рішення» (2014)

ред.
  •  

Інструменти можуть використовуватись як для доброї справи, так і для злої, так само, як сталь можна використати для будування лікарень, і танків, а ядерна енергія може виробляти електроенергію для міста, а може й знищити його[3].

  •  

Я бачила на власні очі, як новаторство виводить людей з бідності і дозволяє їм керувати власним життям[3].

  •  

Ті самі властивості, які зробили інтернет чинником небаченого поступу завдяки його відкритості, егалітарності, охопленню користувачів і швидкості, безприкладно збільшили злочинність. Відомо, що інтернет є джерелом не тільки інформації, але й дезінформації, і це лише початок[3].

  •  

Коли ми їздили туди, де треба бути особливо пильним, як, наприклад, у Росію, наш департамент безпеки часто попереджав нас, щоб ми залишали в літаку мобілки «BlackBerry», ноутбуки, все, що мало вихід на зв’язок із зовнішнім світом, ще й акумулятори виймали, щоб запобігти входу в наші пристрої чужим розвідслужбам[3].

  •  

Один із способів захисту матеріалу полягав у тому, що його треба було читати у світлонепроникному тенті в готельному номері. У менш підготовленому середовищі нам пропонували імпровізувати, наприклад читати секретний матеріал, укрившись ковдрою. [...] Неодноразово мене попереджали не говорити відверто у номері готелю[3].

  •  

У перехідний період, перш ніж стала держсекретарем, я прочитала есе в часописі «Foreign Affairs» під назвою «Американський погляд: влада в добу інтернету» Енн­Мері Слотер, декана Школи публічних і міжнародних відносин імені Вудро Вільсона в Прінстоні. Її концепція мереж наголошувала на архітектурі інтернету, але водночас зачіпала ширшу проблематику. Ішлося про всі способи самоорганізації людей у XXI сторіччі: співпраця, спілкування, торгівля, навіть боротьба[3].

  •  

У добу, коли з міркувань безпеки обмежувався контакт з чужинцями, соціальні мережі давали можливість напряму слухати людей, навіть у відносно закритих спільнотах. Онлайн перебувало понад 2 млрд користувачів, майже третина людства. Інтернет перетворився на суспільний простір XXI сторіччя, на світовий майдан, шкільний клас, торговельний центр, кав’ярню, тому й американські дипломати мали там бути[3].

Примітки

ред.