Дебогорій-Мокрієвич Володимир Карпович

Володи́мир Ка́рпович Дебого́рій-Мокріє́вич (12 травня (24 травня за новим стилем) 1848, Чернігів — 2 листопада 1926, місто Чирпан, Болгарія) — український політичний діяч, революціонер, публіцист, мемуарист.

Володимир Дебогорій-Мокрієвич

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Особиста недоторканність, воля думки та віри, воля преси, право зібрань і т. ін. самі по собі є благо, і всі розумні люди повинні добиватись їх здійснення. Року 1889 гурток наш і розвинув цю програму в низці статей у неперіодичному виданні, якому ми дали назву «Свободная Россия» і три числа якого випущено було в Женеві. — «Із споминів про М. П. Драгоманова», Київ, 1927

Всупереч іншим тогочасним російським закордонним виданням, в «Свободной России», як я вже казав, пропаговано ідею політичної волі і разом підкреслювано ту думку, що справжню волю в Росії можна здобути тільки перевівши широке місцеве самоврядування та якнайбільшу децентралізацію. Зазначалось між іншим те, що тільки за самоврядування буде змога вільно розвиватись усім національностям, які перебувають на величезній території Російської держави. Національне питання, таким чином, розв'язувалося само по собі, мовби входячи в питання самоврядування. Що за широкого самоврядування національне питання повинне було втратити свою гострість, це ми виводили з живого прикладу Швейцарії, де дуже миролюбно жили поруч три національності: французи, німці та італійці, — саме тоді, як в Ельзасі, що його завоювала Німеччина, французи завжди билися з німцями. — «Із споминів про М. П. Драгоманова», Київ, 1927

Уважаю за потрібне сказати, що провідні статті «Свободной России» виробляв спільно увесь гурток, зокрема ж місця, що трактували про національне питання, редагував Драгоманов. У «Свободной России» між іншим Драгоманов надрукував був низку статей, і в них виклав історію наших земств, їх боротьбу з чиновництвом та їх політичні виступи в формі подання «адрес на височайше ім'я». Статті ці, здається, з деякими додатками, було потім випущено окремою брошурою з назвою: «Либерализм и земство» Тому, отже, даремно деякі з українських революціонерів тепер, як серед с.-д., так і серед с.-р., намагаються знайти в Драгоманові свого однодумця: з революційними соціялістами він мав мало спільного. — «Із споминів про М. П. Драгоманова», Київ, 1927

На трьох числах «Свободная Россия» скінчила своє існування. Нас ніхто не підтримав, і голос нашого гуртка пролунав, як-то кажуть, у пустелі. Висловлював дехто думку, що орган, який не мав своєї певної економічної програми, не міг утворити навкруги себе широкої організації. Може це й так, і ми були засуджені на невдачу; зазначу тільки, що економічні питання ми вилучили навмисне з програми через те, що саме ці питання й були головним чином спірні, а ми в той час намагалися утворити «єдиний фронт» для боротьби з самодержав'ям. — «Із споминів про М. П. Драгоманова», Київ, 1927

Кожен націоналіст, починаючи з геніального Ґете, який бажав, щоб його німці зробилися «страшними» сусіднім народам, і кінчаючи дикуном з Соломонових островів, перейняті однаковим ідеалом. Усі вони незмінно йдуть до того, щоб бути страшними своїм сусідам, і тому клопочуться перш за все, щоб об'єднатись, зібрати всіх своїх одноплемінників в одне суцільне, в єдину, якнайсильнішу державу. Тому всі вони по суті централісти та мілітаристи, що жертвують волею свого народу задля «страху ворогам», який стає кінець кінцем головною їх метою. Усі вони між іншим страшенно бояться асиміляції й клопочуться про відокремлення свого народу. А що асиміляція можлива з близьким, спорідненим народом швидше, ніж з дальнім, то через це до націй споріднених вони ставляться завжди з більшою ворожнечею, ніж до далеких племен. — «Із споминів про М. П. Драгоманова», Київ, 1927

Джерела

• І. С. Гриценко, В. А. Короткий. Михайло Драгоманов у спогадах. — Київ: 2012. — 312 с. — ISBN 978-966-0606-29-6