Джозуе Кардуччі

Джозуе Кардуччі (іт. Giosuè Alessandro Giuseppe Carducci, 27 липня 1835, Вальдікастелло, Тоскана — 16 лютого 1907, Болонья) — найзначніший поет Італії XIX століття.

Джозуе Кардуччі

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Кроком божественним йдеш ти, о Гебо, усміх злітає із вуст мимохітний, я ж весь охоплений амброзіальним з келиху твого п’янким ароматом;    більше я сутінку не відчуваю — часу й холодних турбот; лиш, о Гебо, я відчуваю еллінське життя, що в жилах одвіку моїх протікає.    І, поруйновані ери сумної розпадом, знову дні тії повстануть в кожному світлі твоєму, о Гебо, пристрасно спраглі відродження свого;    і з-за туману охоче прилинуть до авангарду новітнії роки, на промінець твій тремтливо-рожевий, що їх вітає при вході, о Гебо. — «Ідеал»

Риме, в повітря твоє посилаю я душу летючу, Риме, прийми ж ти її та сповий мою душу світлами.    Не зацікавлений у дріб’язкових речах, йду до тебе: Хто ж бо шукає метеликів просто у Тітовій арці?    Що мені до винороба кудлатого, — він зі Страделли, — котрий у Монтечіторіо натяки й жарти мішає?    Чи до ткача працьовитого, що у Бієллі заплутав цупко в тенета свої павука, який марно боровся?    Вкрий мене, Риме, блакиттю і сонцем осяй мене, Риме: сонце божественне світить крізь обшири твої блакитні.    Благословляє похмурий воно Ватикан з Квіріналом гарним, а також — старий і святий Капітолій в руїнах;    Риме, а ти з семи пагорбів руки свої простягаєш до неземної любові, що в подувах вітру сіяє. — «Рим»

Тягнуться вгору легкими нитками стебла потужні, жахкі й мармурові, тут у священній пітьмі вони схожі на неймовірнеє велетнів військо,    що на війну із невидимим стало: арки німі підіймаються, стрімко линуть увись, між собою з’єднавшись, гнуться в склепінні й звисають додолу.    Так із первісних незгод, із борюкань варварських, що між людьми відбувались, линучи в вишні до Бога, злилися сонмища душ одиноких у ньому.    Втім, я не Бога, не мармурні стебла — арки легкії питаю: пильную і затремчу, як знайомий почую крок хоч малий з урочистим відлунням. — «У готичній церкві»

О лялечко Маріє, Ну що — вірші для тебе?    В’яне вірша стихія, О лялечко Маріє, Коли меланхолія в серце влітає з неба. — «Синьйорині Марії А.»