Дикі лебеді
«Дикі лебеді» (De vilde svaner) — казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена про принцесу Елізу, яка рятує своїх одинадцять братів від закляття злої королеви.
Батько
ред.Далеко звідси, там, куди відлітають ластівки, коли у нас настає зима, жив король. У нього було одинадцять синів і одна дочка — Еліза. Одинадцять братів-принців ходили до школи з зірками на грудях і з шаблями при боці. Вони писали діамантовими грифелями на золотих дошках і все, що читали, знали напам'ять. Сестричка Еліза сиділа на маленькому дзеркальному стільчику, і в неї була книжка, яка коштувала півкоролівства.[1] |
Їхній батько, що був королем великої країни, одружився вдруге з однією злою королевою, а вона незлюбила бідних дітей.[2] |
Еліза
ред.Бідна маленька Еліза прокинулась у хатинці селянина і почала гратися зеленим листочком,— інших іграшок вона не мала. Вона проткнула дірочку в листочку і визирала крізь неї на сонце, і їй здавалося, ніби на неї дивляться ясні очі братів. А коли тепле сонячне проміння падало на її щічку, вона думала, що це брати її цілують.[3] |
Еліза була надто хороша і невинна, і тому злі чари не мали над нею сили. Побачивши це, королева натерла Елізу горіховим соком, так що вона стала вся темно-коричнева, вимазала її гарне лице гидкою маззю і сплутала чудове волосся.Тепер було неможливо пізнати прекрасну Елізу.[4] |
Побачивши в воді своє обличчя, Еліза злякалася-таке воно було чорне та погане. Та тільки вона вмочила в воду свою маленьку руку і потерла очі, лоб і щоки,— шкіра її, як і раніше, стала білою. Тоді Еліза роздяглася і ввійшла у свіжу воду. Не було кращої за неї на всьому світі![5] |
"Хвилі невтомно котяться одна за одною,— подумала Еліза,— і вирівнюють найтвердіші речі. Я теж буду невтомною. Спасибі вам за науку, світлі, вічноплинні хвилі! Серце моє каже, що колись ви віднесете мене до моїх милих братів!"[6] |
— Коли б приснилося мені, як я можу врятувати вас! — сказала Еліза, і ця думка заволоділа нею. Навіть уві сні вона думала про це. І от приснилося їй, що летить вона високо в повітрі до замка Фата-Моргана. Сама фея, чарівна і залита сяйвом, виходить їй назустріч, але в той же час вона дуже подібна до тієї бабусі, що дала їй у лісі ягід і розповіла про лебедів з золотими коронами.[7] |
Вона подумала, що все ж таки зможе врятувати своїх братів, поцілувала королю руку, а той притиснув її до свого серця і наказав дзвонити по всіх церквах в усі дзвони і сповіщати про їхнє весілля. Чудова німа дівчина з лісу мала стати королевою.[8] |
Але ще важчий обруч стискав її серце — сум за братами, її вуста були німі. Одне слово коштувало б життя братам, але в очах Елізи світилася щира любов до доброго, гарного короля, який усе робив, щоб розвеселити її. З кожним днем вона звикала і ставилася до нього краще й краще. О, якби могла вона довіритися йому і розповісти про свій біль![9] |
На цвинтарі, знала вона, росте така кропива, яка потрібна їй. Але ж її треба самій нарвати! Як же бути? |
На неї накинули плащ з грубого лантуха, її чудове волосся падало з плечей, щоки були смертельно бліді, губи щось тихо шепотіли, в той час, як пальці не зупиняючись плели зелену пряжу. Навіть по дорозі до своєї смерті вона не хотіла кинути роботу. Десять панцирів лежали готові, одинадцятий вона кінчала.[11] |
Ось уже кат хотів було схопити Елізу за руку. Та вона швидким рухом накинула одинадцять панцирів на лебедів. І враз замість лебедів встали перед усіма одинадцять прекрасних принців, тільки у наймолодшого замість однієї руки було лебедине крило: Еліза не встигла закінчити останнього панцира, у нього не вистачало рукава. — Тепер я можу розмовляти,— вигукнула Еліза.— Я невинна![12] |
Брати
ред.— Ми, брати,— сказав найстарший,— літаємо дикими лебедями, поки не зайде сонце. Як тільки воно сховається — знову приймаємо людський вигляд. Через це ми мусимо стежити, щоб перед заходом сонця бути вже на твердій землі. Якби ми в цей час літали під хмарами, ми, раптово перетворившися в людей, упали б додолу з страшної висоти. Ми не живемо тут, а по той бік моря, в такій же чудовій країні, як і ця.[13] |
Одинадцять днів ми можемо залишатися тут, літати над великим лісом, що оточує наш замок, в якому ми народилися і де живе наш батько, бачити цвинтар, де похована наша мати. Тут навіть дерева і кущі нам рідні; тут, у степах, бігають дикі коні, яких ми бачили в дитинстві, тут співає вугляр старовинні пісні, під які ми танцювали малими. Тут наша батьківщина, сюди тягне нас, тут ми знайшли тебе, нашу маленьку любу сестричку.[14] |
— Завтра ми летимо звідси і повернемося лише через рік,— сказав старший брат.— Але тебе ми не залишимо тут. Чи вистачить у тебе сміливості летіти з нами? В моїх руках досить сили, щоб перенести тебе через ліс — невже не вистачить сили, щоб перенести тебе через море на всіх наших крилах?[15] |
Коли зайшло сонце, прийшли брати і злякалися. Еліза була німа. Вони думали, що це нові чари лютої мачухи. Але, коли вони глянули на її руки, то зрозуміли, що це вона робить для них. Молодший брат заплакав, і де його сльози падали на руки сестри, там вона не відчувала більше болю, там зникли пекучі пухирі.[16] |
— Так, вона невинна,— сказав старший брат і розповів усе, як було. І поки він говорив — чудовий аромат ніби від безлічі троянд наповнив повітря. Це кожне поліно, заготовлене для вогнища, пустило коріння та паростки і перетворилося в великий високий кущ з червоними трояндами. Між ними, вгорі, з'явилася чарівна біла квітка. Вона блищала, як зірка.[17] |
Королева-мачуха
ред.Коли Елізі минуло п'ятнадцять років, її забрали додому. Побачивши, яка вона прекрасна, королева розгнівалась і зненавиділа її. Вона б з охотою перетворила й Елізу в дикого лебедя, як і її братів, але не наважувалася, бо король хотів побачити свою дочку.[18] |
Рано-вранці пішла королева в купальню, збудовану з мармуру, прикрашену розкішними килимами та м'якими подушками. Вона взяла трьох жаб, поцілувала їх і сказала першій: — Коли Еліза зайде купатися, сядь їй на голову. Хай вона буде така лінива, як ти! |
Фея
ред.— Твоїх братів можна врятувати,— сказала вона,— але чи вистачить у тебе мужності та терпіння? Звичайна вода ще м'якша за твої ніжні пальці і все ж таки шліфує каміння, але вона не відчуває болю, який відчують твої руки. У води немає серця, і вона не знає того страху і муки, які ти повинна зазнати. Бачиш кропиву, що я тримаю в руці? її росте багато навколо печери, де ти спиш. Тільки ця кропива і та, що росте на цвинтарі, пригодиться для тебе, запам'ятай це. Ти нарви її, хоча б твої руки горіли від пухирів, потім добре розімни кропиву ногами і зроби з неї прядиво. З нього ти напрядеш ниток і виплетеш одинадцять панцирів з довгими рукавами. Накинь їх на лебедів, і всі чари зникнуть! Але обміркуй добре — з тієї хвилини, що ти почнеш роботу, і до того часу, поки її скінчиш, навіть коли б це продовжувалося роки,— ти не мусиш сказати жодного слова! Перше слово, що ти вимовиш, проткне смертельним кинджалом серця твоїх братів! Від твого язика залежить їхнє життя.[20] |
Король
ред.— Ходімо зі мною! — сказав він.— Ти не можеш тут лишатися. Коли ти така ж добра, як і прекрасна, я одягну тебе в шовк та оксамит, покладу золоту корону на твою голову, і ти житимеш у моєму багатому палаці. І він посадив її до себе на коня. Еліза плакала й ламала руки, але король казав: — Я бажаю лише твого щастя! Колись ти дякуватимеш мені![21] |
Тоді відкрив король маленьку кімнатку, що була поряд з їхньою опочивальнею. Вона вся була вбрана дорогими зеленими килимами і дуже нагадувала печеру, в якій жила Еліза. На підлозі лежав пучок пряжі, що вона напряла з кропиви, а на стіні висів уже готовий панцир. Усе це, як дивину, захопив з собою один з мисливців. |
Еліза пішла. Король з архієпіскопом стежили за нею. Вони бачили, як вона зникла за ворітьми цвинтаря; підійшовши ближче, вони помітили на могилах тих самих відьом, яких бачила й Еліза. Король у розпачі пішов додому. Тепер він не сумнівався, що серед них була й та, чия голова щодня схилялася на його груди. — Хай народ судить її! — сказав він. І народ присудив: "Спалити Елізу на вогнищі!"[23] |
Король зірвав цю квітку і приколов до грудей Елізи, і вона опам'яталася з щастям і миром на серці. І всі дзвони дзвонили, і пташки зібралися великими зграями, і до королівського палацу рушив такий весільний похід, якого ще не бачив ніхто на світі.[24] |
Архієпископ
ред.Архієпіскоп знову нашіптував злі слова у вуха королю, але вони не доходили до його серця. Весілля відбулося, і архієпіскоп сам повинен був коронувати Елізу. Із злими думками він так міцно насунув їй вузький золотий обруч на чоло, що їй стало боляче.[25] |
Примітки
ред.- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 24.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 24.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 24-25.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 26.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 29.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 31.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 38-39.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 45.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 45.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 46.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 48.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 48.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 32-33.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 33.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 33.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 40.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 50.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 25.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 25.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 39.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 43.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 44.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 47.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 50.
- ↑ Г. К. Андерсен. Дикі лебеді та інші казки. — Київ, "Молодь", 1992. — С. 45.