Дичка Надія Степанівна

	Дичка Надія Степанівна
	Стаття у Вікіпедії

Надія Степанівна Дичка (нар. 13 червня 1964, с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області) — українська поетеса.

Цитати Надії ДичкиРедагувати

Дерево
дико
звіром вдивляється
на цей світ,
на людей,
на ліс поганьблений.
Хто ми —
дерева,
звірі,
нелюди?^[1] — «Дерево...»

Мої долоні —
то тривога,
сум,
то злет пера,
то прагнення до щастя,
то лист сумний,
то оберіг тепла
і доторк ніжності
до твого слова…^[2]

Осінь — пора натхнення.
Сіється дощ з туману.
З осіннього рівнодення
до жовтого листя ще рано…^[3]

Осінь — пора розлуки,
а в небі зійшла веселка!
Миттєвість солодкої муки —
згадка, аж серцю терпко.
Хліба тверда шкоринка
літа тепло ввібрала…^[3]

Стіл — німий,
він не розкаже, ні, всього,
що бачив…
Лише тремтить
при згадці кулака,
котрий
по ньому грюкав…^[4]

Юрба глуха, хоча й рече, що вірить…
Юрба німа: затопче і піде.
Юрба сліпа — ні вогника довіри,
кого хвалила — вже під суд веде…^[5] — «Юрба глуха, хоча й рече, що вірить...»

ПриміткиРедагувати

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[1] Дерево... (Надія Дичка)

[2] Дичка Надія‎ > ‎Мої долоні...

[poe-3] а ^б Надія ДИЧКА * * * Осінь – пора натхнення.

[4] Дичка Надія‎ > ‎Стіл – німий...

[5] Юрба глуха, хоча й рече, що вірить...

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]