Добринська Наталія Володимирівна

українська легкоатлетка (семиборство)

Ната́лія Володи́мирівна Добри́нська (нар. 29 травня 1982, Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, Українська РСР) — українська легкоатлетка (багатоборство), олімпійська чемпіонка. Майстер спорту міжнародного класу з багатоборства; заслужений майстер спорту України (2008).

Наталія Добринська
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Дітидзеркальця своїх батьків. Тому ми не намагаємося їх виховувати. Ми просто з ними живемо, вчимо, пояснюємо, розказуємо, сміємося, інколи сваримося. Але завжди з любов’ю! Я переконана, що любов у всіх її проявах — це запорука вихованих дітей[1].

  •  

Основна складова спорту — це режим! Тому після 25 років у професійному спорті мені надзвичайно легко встановити режим дітлахам і собі. А чоловік в мене також неймовірно організований, тож можемо дозволити собі життя без нянь і помічників. Коли втомлюємось, кличемо на допомогу бабусю й дідуся[1].

  •  

Краса — це гармонія, простота та досконалість. І вона точно не має стосунку до слідування моді! Особливо, якщо йдеться про моду на агресивну косметологію та пластичну хірургію[1].

  •  

Участь в Олімпійських іграх — це основна ціль будь-якого спортсмена! А перемога — це мрія, про яку навіть говорять рідко. Я думаю, що момент нагородження був піком моєї спортивної кар’єри, хвилина, у якій зійшлися всі наявні емоції та відчуття: радість від досягнення мрії, сум через те, що завершилась якась довга дорога до Олімпу, нерозуміння наступної цілі, почуття вдячності батькам, тренерам та друзям, а також гордість під час підняття нашого прапора. Це дуже цікавий досвід, який можна пережити лише один раз у житті[1]!

  • Дмитро Поляков — мій тренер і чоловік водночас. Він знає мене краще за інших, може і підтримати, і надихнути. Аби тандем був гармонійний, тренер має бути на одній хвилі зі своїм підопічним. А результати нашої роботи з Дмитром говорять самі за себе.[2]
  • Церемонія нагородження. Емоції, що я відчувала, стоячи на найвищій сходинці п'єдесталу пошани і слухаючи гімн України, словами не передати... Мороз по шкірі, мурашки, якийсь внутрішній вибух. А ще хотілося заплакати від щастя.[3]
  • Останній рік ми чимало уваги приділяли саме розвитку швидкості. Особисті рекорди на 100 метрів з бар'єрами (13,44), в бігу на 200 метрів (24,39) та в секторі для стрибків у довжину (6 м 63 см) - чергове підтвердження того, що ми обрали правильну стратегію підготовки. Тепер я розумію, якщо спортсмен ставить сам собі обмеження на кшталт «такого мені ніколи не досягти», то не варто навіть продовжувати тренування. Аби створити диво, ти сам мусиш в нього повірити і дозволити собі перетворити його на реальність. Коли у мене в дитинстві запитували про мету на спортивному поприщі - я не знала, що відповідати. Згодом почула, що мрія кожного атлета - зійти на першу сходинку олімпійського п'єдесталу. Спершу я поставила собі за мету потрапити на Олімпіаду, й успішно втілила її в життя, фінішувавши восьмою на Олімпіаді в Афінах-2004. Готуючись до Пекіна, вже мріяла про медаль, і не будь-якого гатунку, а найвищого. Я серйозно налаштовувалася на кожен вид, і вийшло так, що я встановила п'ять особистих рекордів.[4]
  • Якщо бодай раз у житті ви дійдете до кінця багатоборства і зрозумієте, скільки праці потрібно вкласти в один результат, то вже ніколи не побажаєте невдачі тим, хто виходить змагатися у цьому виді. Аби сподіватися на найвищі щабелі спортивних п'єдесталів, потрібно мати світлі думки і добрі наміри. Левова частка кожної перемоги - це висока духовність людини.[4]

Примітки

ред.
  1. а б в г День із чемпіоном: Наталія Добринська
  2. 1. ↑ С. Н. Бубка, М. М. Булатова Олімпійське сузір’я України: Тренери – К.: Олімп. л-ра, 2011 р. стор. 177 ISBN 978-966-8708-44-2
  3. С.Н. Бубка, М. М. Булатова «Олімпійське сузір’я України. Атлети - Київ, «Олімпійська література» 2013, Стор.155 ISBN 978-966-8708-30-5
  4. Журнал «Олімпійська Арена» Зірки олімпійського спорту України 1994 – 2008, Київ –ПрАТ «Олімпійська арена», 2011, Спеціальний проект, стор. 161