До краси

«До краси» (фр. Vers la beauté) — роман, написаний французьким письменником Давідом Фоенкіносом 2018 року і опублікований у Парижі видавництвом Gallimard editions.

Цитати

Музей Орсе в Парижі – то старий вокзал. Так минуле завжди залишає винятковий відбиток на теперішньому. Десь поміж Мане та Моне можна вільно уявити, як серед картин колись прибували поїзди. Тепер подорожі інакші.

Люди в стражданні поділяються на два табори. Одні чинять опір тілом, інші – духом. Це одне, або інше, рідко поєднуються обидва.

Чи дійсно необхідно, аби в нас постійно запитували, хто ми, ким працюємо і чому живемо тут, а не деінде? З моменту своєї втечі Антуан міркував, що соціальне життя не закінчується ніколи і що майже неможливо пройти між крапельками людей навколо.

Цікавість розмежовує світ живих і світ тіней.

Антуана завжди вражали ці посмертно успішні життя. Слава, визнання, гроші, все це приходило, але запізно; винагороду отримувала лише гора кісток. Таке посмертне пожвавлення мало майже збочений вигляд, якщо ти знаєш про страждання та образи, що їх зазнав художник за життя. Чи хотіли би ми посмертно пережити свою найпрекраснішу історію любові?

Часто буває таке, що піддаєшся слабкості. Дехто просто валиться, зазвичай це називають депресією, і в переважній більшості випадків це нас не дивує. Ми вже бачили ознаки, симптоми майбутнього падіння. Земля під ногами тих жінок і чоловіків ставала все більш і більш крихкою. Та це не було випадком Антуана. Ніщо не віщувало такого перевороту.

У глибині душі вона розуміла Антуана. Часом буває так, що під час сильних нападів гніву хочеться все покинути – і сімейне життя з усіма його примусами, і професійне життя з усім отим тиском. Все оточення ніби душило, паралізувало. В час такого шаленства можна було уявити себе в якомусь іншому світі, це був смак свободи. Потім буря затихала, а ти залишалася отак мило сидіти, ніби нічого й не сталося.

Луїза думала про цей вираз: метелики в животі. Що це таке? Це час, коли вони з нетерпінням чекали на зустріч; час, коли від поцілунків просто тремтиш; час, коли проживаєш життя лише для того, щоб розповісти іншому про прожите. Тоді так, дійсно, метелики вже своє відлітали, але магія ще залишилася.

Її серце часто починало битися частіше, коли вона думала про Антуана; але, щоправда, між тими серцебиттями виникали все довші інтервали. Дуже важко жити з серцем, яке б’ється лиш час від часу.

Вона розуміла, яку сильну цілющу дію має краса. Коли ми стоїмо перед картиною, нас ніхто не судить, це чистий обмін, витвір мистецтва ніби розуміє наш біль, ніби заспокоює нас своїм мовчанням, перебуває в сталій та певній вічності, єдиною метою картини є вкрити вас хвилями краси. Поруч із Ботічеллі ти забуваєш про смуток, поруч із Рембрадтом зникають страхи, поруч із Шагалом клопоти зменшуються.

Джерела

• Давід Фоенкінос. До краси. — Львів: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-679-739-5