Дік Франс Свааб (нід. Dick Frans Swaab) (нар. 17 грудня 1944, Амстердам, Нідерланди) — нідерландський нейробіолог, фахівець у галузі досліджень головного мозку, професор Амстердамського університету, директор (1978—2005) Нідерландського інституту головного мозку (Nederlands Instituut voor Hersenonderzoek) при Нідерландській королівській академії наук (нід. Koninklijke Nederlandse Akademie van Wetenschappen), письменник-публіцист.

Дік Свааб
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Важливо розуміти, що люди різні. Насправді кожен мозок унікальний. Кожен мозок різний. Деякі мізки функціонують краще в складному суспільстві, ніж інші. І є періоди, коли люди не дуже добре функціонують у суспільстві, наприклад, у період статевого дозрівання[1].

  •  

Довкола людини можна побачити своєрідне коло емпатії. Якщо обставини дуже погані, як на війні, то коло емпатії стає дуже вузьким. Це сім'я, діти. Інші тієї миті менш важливі. Якщо довкола хороша ситуація, то коло емпатії розширюється. А якщо у вас дуже хороші обставини, то коло може розширюватися навіть до тварин. Я завжди наводжу як приклад Китай: коли бракувало їжі, їли собак. Але зараз дедалі більше людей гуляють з собаками. І тепер вони проти поїдання собак. Коло емпатії розширилося. І, звичайно, найбільші зміни в колі емпатії — це правила, які ми маємо для ворогів. Наприклад, правила на війні. Це вже крайня межа[1].

  •  

Є елементи в сечі й поті, які відрізняються в різних статей і залучені до взаємодії між людьми. Красиві люди завжди мають перевагу, так само й у емпатійності щодо себе[1].

  •  

Люди різні в усьому. Наша поведінка має багато варіацій. Варіація була двигуном еволюції. Можна подискутувати про ідею, що еволюція нашого мозку зупинилася, але варіації досі наявні. Отже, існують люди, які дуже емпатійні. А є люди, які зовсім не емпатійні. Є й уся градація між ними[1].

  •  

Ми зазвичай говоримо про емпатію, якщо маємо на увазі співпереживання, піклування про інших. Але є й інші види. Психопати мають емпатію, яка базується на раціональних аргументах. Вони знають, що їм слід виявляти щось на кшталт співчуття, але не мають таких почуттів. Психопат дуже зосереджений на своїй меті. Для нього завжди важлива мета. І він робить усе для досягнення цієї мети, не переймаючись про наслідки для інших людей[1].

  •  

Молодь має змінювати суспільство та адаптувати його до нового. Вони також мають простір експериментувати, протистояти правилам старого суспільства та боротися проти них. І коли вони переступають межу і їх ловить поліція, ми також повинні усвідомлювати, що це період навчання, роботи та здобування освіти. Це означає, що ми повинні покарати їх так, щоб не зруйнувати їхнє майбутнє. Це може статися з кожним[1].

  •  

Одним із важливих компонентів емпатії є окситоцин. Він як гормон вивільняє молоко матері, а також стимулює скорочення матки під час пологів. Окситоцин також виділяється в мозку[1].

  •  

Окситоцин — це пептид. А пептид працює в мозку завдяки рецепторам — протеїнам, які переносять меседж окситоцину до клітини. У генах, що відповідальні за рецептори, є невеликі варіації. У всіх нас однакові гени, але всередині генів є невеликі відмінності, і ми називаємо їх поліморфізмами. Для рецепторів окситоцину є 32 варіанти. Вони визначають чутливість людини до окситоцину. Деякі люди можуть бути дуже чутливими. Інші не настільки чутливі або взагалі нечутливі залежно від типу рецептора[1].

  •  

Під час стресу в мозку відбувається викид «гормонів стресу», цілої серії схем і систем. Це пригнічує наші соціальні взаємодії. Отже, хтось, хто переживає сильний стрес, може впасти в депресію, і тоді, звичайно, більше не буде уваги до інших людей, навіть до себе. Отже, надзвичайний стрес призводить до депресії й показує, як ці системи взаємодіють[1].

  •  

У нас дуже складне суспільство. І складне суспільство може функціонувати лише на основі правил. Ми соціальні тварини. Ми не повинні шкодити іншим. Ми повинні пояснити людям, навіть якщо вони мають розлад мозку: те, що вони зробили, неприйнятно. Але ми повинні робити це в такий спосіб, щоб не завдати шкоди людині в її розвитку, освіті, навчанні чи роботі. У Нідерландах на це звертають багато уваги[1].

  •  

Франс де Вааль, що нещодавно покинув наш світ, описав суспільство мавп. І ми побачили, що великі мавпи мають такі ж моральні правила, як і ми. У них теж є емпатія. Є страх порушувати закони групи. Вони допомагають старим мавпам дістатися до потрібного місця і дістати їжу. Усі ті правила, які важливі в мавпячому суспільстві, є і в нашому суспільстві. А це означає, що ці правила продиктовані нашою ДНК. Вони в нашій ДНК, але з усіма варіаціями, про які ми говорили[1].

  •  

Я вважаю, що мораль — це не те, чого ти навчаєшся від церкви чи батьків. Мораль потрібна, як я вже казав, щоб складне суспільство могло функціонувати[1].

  •  

Якщо дивитися еволюційно, то в основі емпатії лежить турбота матері про дитину. І якщо мама годує немовля грудьми, то в мозку матері й дитини виділяється окситоцин через те, як мама тримає дитину. Тому теплий контакт дуже важливий. Це забезпечує взаємодію між матір’ю та дитиною, яка є дуже важливою для подальшого життя. Якщо цієї взаємодії немає, то дитина також не може налагодити теплі контакти в подальшому житті. Отже, існує критичний період, коли ви можете навчитися цьому зв’язку[1].

  •  

Ще один період, коли окситоцин виділяється дуже сильно, — закоханість. Звичайно, він також посилює зв’язок між двома людьми. Крім того, коли ви займаєтесь коханням, виділяється окситоцин, який формує певний зв’язок. Тому різні періоди характеризуються різним виділенням окситоцину, а отже, і формування емпатійної поведінки[1].

Примітки

ред.