Жулинський Микола Григорович

Мико́ла Григо́рович Жули́нський (нар. 25 серпня 1940, Рівненська область) — український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України.

Жулинський Микола Григорович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Вийти з кризи ми не зможемо без визначення головних цінностей і пріоритетів. Насамперед вони — у розвитку інтелектуального потенціалу, а це передбачає пріоритет освіти, науки, інтелекту. Духовні, інтелектуальні ресурси нації — це гарантія нашого прориву на авангардні позиції світового розвитку. Їх необхідно постійно нарощувати, а інтелект слід розглядати, як найважливіший стратегічний ресурс, бо тільки високий, динамічно нарощуваний інтелектуально-технологічний потенціал спроможний забезпечити прискорений культурно-духовний та економічний розвиток.

Морально-інтегруюча сила суспільства (промова) (1993)

Жодні постанови, декрети, президентські укази не спроможні вплинути на суспільні настрої так, щоб люди змогли «забути» комуністичне минуле. Воно живе, нагадує про себе, іноді ностальгічно прокидається в підсвідомості передусім середнього й старшого поколінь, а особливо в середовищі тих, кого тоталітарна система плекала, обдаровувала й стимулювала посадами, званнями, нагородами, персональними пенсіями... — З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1993 року

Комуністична ідеологія витворила комплекс стереотипів та ідейно-світоглядних установок, які з дитинства врощувалися в свідомість, в емоційну пам’ять багатьох поколінь. Тоталітарна система винищувала тих, хто мислив незалежно, нестандартно, хто виокремлювався з загальної маси – не хотів бути «коліщатком і гвинтиком» цієї всепожираючої машини, і цим самим духовно та морально ослаблювала народ. Нація втрачала еліту, нівелювалася в сірій масі одинаковостей особистість – визрівав конформіст, людина без внутрішнього спротиву, без віри на самореалізацію, без опори на національні базові цінності, а лише з єдиною світоглядною орієнтацією на марксистсько-ленінську ідеологію.

Не може динамічно розвиватися морально й духовно ослаблене суспільство без морального ідеалу, який є ядром культури, не можуть активізуватися духовні стимули культурної еволюції нації без опори на національну ідею як цілісну систему ціннісних орієнтацій і суспільства, і окремого індивіда.

У цей період наростання соціальної напруги вкрай важливо звужувати амплітуду полярних поглядів, настроїв, прогнозів щодо перспектив розвитку українського суспільства. Справді, нам бракує масштабних ідей і цінностей, які б могли інтегрувати бодай соціально-психологічно суспільство – наростаюча деморалізація свідомості перекриває шлях до політичної консолідації.

Соціальна напруга – благодатний грунт для відрощення, оживлення тих стереотипів мислення і поведінки, тих ідеологем, які культивувалися комуністичною системою. Цим сьогодні й займаються носії збанкрутілої комуністичної ідеології в особі компартії і соціалістичної партії, витворюючи з минулої епохи, особливо періоду Брежнєва, новий міф, нову утопію з метою організації свідомості, передусім старшого покоління, в ім’я реставрації тоталітарної системи.

Сьогодні національний організм потребує оновлення за допомогою «ідеї державного самоздійснення» (Олег Ольжич).

Очевидно, що без створення нових інституційних можливостей модернізації культури, без нових механізмів реагування на духовні запити сучасності важко здійснювати демократизацію суспільства, формувати новий духовний і політичний клімат у державі, будувати цивілізовані форми суспільного життя. Перехід до відкритого суспільства неможливий без розв’язання проблеми власної – національної – ідентичності як кожного громадянина, так і суспільства в цілому.