Зарівна Теодозія Петрівна
Теодозія Зарівна | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.А вірші однак пишуться не зі страждання чи «зі сміття», з піднесеного настрою чи з комфорту. [...] Пишеш, бо вже професіонал. Бо можеш викликати не тільки вогник із хмизу, а часом і зі слова. Бо це ознака професійності. Бо це своєрідний стан чи, точніше, хороша спортивна форма душі й пера, а не наслідок безконечного якогось мазохізму чи сибаритства[1]. |
Людина — не метал, їй властиво розчаровуватися і впадати у відчай. Але мені пощастило почути достатньо добрих слів про мою прозу та вірші, то я мала би гріх думати, що це аж так нікому не потрібно. Правда, хочеться, аби вартісна книга спромоглася на трохи більший наклад, аніж тисяча примірників. Отоді б усі нарікання щезли. Але який народ — така й влада, яка влада — така й країна, таке й книгодрукування. Коло замикається. Виходить: що ми читаємо, так ми й голосуємо[1]. |
Усе, що я вмію і знаю, — це мова моєї мами з її колосальним словниковим запасом. Я понині за нею все записую. Звичайно, прочитані упродовж життя книги теж робили свою справу[1]. |
Щодо місця для іншого, то гроші стали ідолом, і більшість людей власний час перетворює на банківський внесок, тому часу на ближнього у них не вистачає. Це така хвороба — залежність від годинникової стрілки, схожа на комп’ютерну залежність. Але всіх грошей не заробиш. [...] Не можна ставити на одні ваги безцінну людську душу і омріяний метал[1]. |
Я не можу відкинути жіночу природу від себе, вона мені диктує, що правильно, а що неправильно у психології героїнь, у логіці їхніх вчинків, головне ж для мене — людина у творі, її метаморфози, її хресний шлях, а решта все — деталі. У найновішому романі «Забавки для хлопців» мій герой — чоловік, і в тексті нема ані обов’язкової для сьогоднішнього часу еротики, ані любовних сцен. То яка це література — жіноча? Хіба те, що її написала жінка[1]. |
Цитати з творів
ред.Страх зачепити фантоми жменею слів і літер, |
Примітки
ред.