За сестрою

За сестрою написав Чайковський Андрій Якович.

Цитати

Був полудень. Сонце страшенно пекло. І коні, і люди попріли від спеки. Земля гуділа глухо від кінського ступання. Коні обганялися довгими хвостами та головами від мух, що роєм літали над ними. Передні козаки натрапили на високу могилу. Ось уже й Самара недалеко. Один із них зліз із коня й дав його держати товаришеві. Це був татарський дозорець. Він лежав на розстеленому кожусі спиною вгору, оперши голову на схрещені руки. Він, очевидно, заснув на спеці, не спавши цілу ніч.

Козаки та їхні коні так були знеможені, що тепер не можна було гнатися за татарами, що над Самарою кошем стояли. Недоля велів відшукати поранених і зібрати побитих, щоб їх відтак поховати за козацьким звичаєм. Тепер кожний мав свою роботу. Одні збирали козацькі труни в певне місце, другі конали велику яму, треті відшукували в татар здобич, інші знову пильнували коней. Найбільше роботи мав тепер дід Панас. Закачавши по лікоть рукави, він ходив від одного пораненого до другого й перев’язував рани.

Петро був відважний козак і не жалів себе. Тепер йому стало ніяково, коли подумав, що його можуть убити, і тоді Иавлусь стане круглим сиротою, на опіці чужих людей. Хлопцеві саме тепер треба опіки, а йому честь козацька не дозволяє остатися позаду та пильнувати брата. Петро ще раз погладив хлопця й хотів сідлати свого коня. Павлусь вийняв щось із кишені. — Петре, братику, на тобі. — Що це? — Ще вчора мама бублики з медом пекла. Я заховав у кишені та з цим і втік; на тобі, Петре, це мама пекла! — його лице скривилось, і він став хлипати. У Петра теж сльози з очей капнули. Він узяв бублика з руки брата й розділив надвоє.

Тоді Павлусь устав потихеньку, надягнув на себе кожушину, узяв сумку із сухарями в брата, його два пістолі, мішечок із кулями та ріжок із порохом, прийняв свою шаблю й пішов, несучи своє сідло на голові, поміж сплячих козаків прямо до того місця, де паслися коні. Знайшов свого коня і якомога найобережніше виїхав поміж горючі ватри вартових козаків у степ. Від’їхавши на таку віддаль, що його кулею не досягне, він притиснув стременами коня та погнався галопом.

У Спасівці жив славний козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, хто би не побував на Січі між низовим товариством. Рідня Судаків складалася зі старого діда Андрія, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.

Джерела

• О.М. Авраменко. Українська література//Підручник для 7 класу. - К.:Грамота, 2016. - С. 74-104 - ISBN 978-966-349-516-3