Зелена Ганна Йонівна
Ганна Йонівна Зелена, у дівоцтві — Абрамчук, псевдо — «Гива» (нар. 27 листопада 1958 року, с. Скулин, Волинська область — пом. 19 листопада 2023, там само) — зв'язкова УПА, учасниця Норильського повстання, багатолітній в'язень сталінських таборів.
| Зелена Ганна Йонівна | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Про власну присягу та зустріч із Климом Савуром ред.
Один піднявся, подав руку: «Будьмо знайомі, я – Клим Савур». І зараз стоїть перед очима: високий, хороший, довголиций. Двоє хлопців винесли прапори. Один синьо-жовтий із тризубом, другий – чорно-червоний. На дворі вишикувалося близько сотні повстанців. Савур підійшов до мене: «На коліно». Я так і вклякла, так хвилювалася, що аж трусило. Він читав слова присяги, а я повторювала. Потім обійняв, притиснув мене до себе: «Тепер ти зватимешся подруга Гива (діалектна назва верби – авт.), будеш моєю зв’язковою!» А іншим сказав: «То буде дівчина така, як нам треба»[1]. |
Про допити у слідчого НКВС ред.
Заходжу у кабінет слідчого, там стоять ще четверо у білих халатах. Садовлять у крісло. До ноги прикріпили якісь дротики, резинку. Стали кричати: «Говори, сука, или подохнешь!» А потім як ток вдарив, я й зомліла. Били по спині резиновими палками, пальці дверима затискали. Нас в камері було 49 дівчат! Багато хто з допитів голими приходили, тільки одяг в руках несли… Ой, дитино, не передати! Ми на тряпки мочилися і компреси робили – так рятувалися. Пальці від катувань пухли. Мені руки ззаду зв’язали і на чотири хвилини підвісили! Думала, що без рук зостанусь. От, подивися, і досі знаки є там, де голки всували. Я мовчала, не зрадила, нікого не продала[1]. |
Про умови у Норильському таборі ред.
Там були просто нелюдські умови. Ми будували ціле місто, і все це за 300 грамів хліба в день. Від тяжкої роботи, холоду, голоду дуже багато наших вмирало. Трупи скидали просто у шахти, бо у тій мерзлій землі неможливо було навіть яму викопати[1]. |
Про роман у листах в таборі ред.
Одного разу прислав мені вірша. Дивлюся, а він по-рускі написаний: «Здравствуй, детка моя дорогая, мы расстались с тобой ненадолго. Я хочу, чтобы ты мне сказала: «Милый мой Митя, я люблю тебя». Ох і получив він тоді від мене! Так і написала йому: «Ти, кацап’юро, нашої мови не знаєш?» Просив потім пробачення[1]. |