Земля (повість)

«Земля» — соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, яка була завершена в 1901 році, а у 1902 році надрукована в журналі «Літературно-науковий вістник» і окремим виданням.

Цей термін має також інші значення. Див. Земля (значення)

Цитати

Івоніка любив її (землю). Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

А що має бджола з того, що мед збирає? А що має земля з того, що родить і нас годує? А що мають тато й мама з того, що мають нас і годують? Що, питаюся? Так уже Бог дав, і так мусить бути.

Але Бог добрий, простить людям, хоч як вони його гнівають, хоч мордують одні одних, убивають, ошукують, присягають фальшиво, крадуть. Він все ще добрий для них.

Вона (земля) підпливала нашою кров'ю і нашим потом. Кожна грудка, кожний ступінь може посвідчити, як наші крижі угиналися тяжко, дороблюючися її, як часто голодом і холодом ми годувалися, аби зароблене не йшло на кусник хліба, але на неї, на грудочки її!

Дні числить Бог, а ми маємо лиш на голові те, аби їх прожити.

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити… Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця.

Жінка призначена чоловікові, як смерть від Бога.

Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята.

Най собі люди кажуть, що хотять, а жид може все. Він усюди піде, він з кожним поговорить, він уміє з панами говорити, розуміє право, а ми?

Панська ласка лише до порога, а там — «марш за двері».

Світ для всіх. Для багачів і убогих.

Хто не любить землі, той її не потребує мати.

Чоловік без землі нічого не значить.

Джерела

• «Земля» на сайті aphorism.org.ua