Саломе Зурабішвілі
Саломе́ Зурабішві́лі (груз. სალომე ზურაბიშვილი, фр. Salomé Zourabichvili; нар. 18 березня 1952 року) — грузинська державна діячка, французька та грузинська дипломатка, чинна Президент Грузії з 16 грудня 2018 року. Перша в історії країни жінка-президент, обрана всенародним голосуванням.
| Саломе Зурабішвілі | |
.jpg)
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.
Ми втомилися! Необхідно прислухатися до суспільства в цьому залі й за його межами. Ми втомилися ходити по колу! Від спроби керувати політичними процесами з вулиці, погроз і провокування дестабілізації замість діалогу! Протягом тридцяти років кожне покоління стояло на вулиці! Все, в тому числі і я, стояли на сходинках парламенту. Сьогодні ж країні потрібно інше! Ми втомилися від постійної боротьби між двома політичними полюсами: звіадісти й антізвіадісти, шеварднадзісти й антішеварднадзісти, і це триває і сьогодні. У той час, як країні потрібні деполяризація, солідарність і єдність! Ми втомилися від нескінченної битви, образ, зневаги грузинської та кавказької традиції ввічливості! Ненависть залишає країну розділеної, незахищеною й ослабленою в той час, коли їй найбільше необхідна мобілізація національної енергії для подолання викликів. Терпіння суспільства вичерпалася, бо пройшло майже 100 років відтоді, як XI російська армія захопила незалежну Грузію. Майже 30 років, як відновлена незалежність і закінчилася радянська імперія і ми будуємо державу. 30 років же це вік зрілості — і для людини, і для держави. Час розірвати зачароване коло![1] |
Комунізм закінчився, навіть ультралібералізм не виправдав себе, навіть ультрапатріотизм є протилежністю справжньої національної позиції. Фанатизм руйнує суспільство і знищує особистість. Своєрідний колоніальний комплекс, що перешкоджає повноцінному сприйняттю незалежності; ми мало віримо в себе, в слова і думки, які приходять зсередини. Це позбавляє нас впевненості в собі, без якої неможливо вірити в себе й ефективно управляти країною. Це наша слабкість, яка змушує нас, наприклад, постійно відстоювати нашу приналежність до Європи, коли це є сутністю нашої історії та культури.[1] |
В історії та культурі Грузії було багато сильних жінок. Нашу країну хрестила жінка. І в найпрекрасніші для Грузії часи нами керувала жінка... Так що немає ніякого сперечання в тому, щоб мати жінку-президента. Я думаю, це має важливе значення для Грузії й на світовій арені. У світі лише десять країн з жінками-президентами, і Грузія одна з них.[2] — 29 листопада 2018 року в інтерв'ю BBC |
Грузини відчувають себе європейцями. Це не те, до чого вони прагнуть. Вони вже європейці. Вони також дуже оптимістичні щодо Європи, тому що вони думають, що у Європи немає альтернативи... Це те, чого зсередини європейці не бачать.[2] — 28 серпня 2019 року в інтерв'ю Euronews |
У мого сина [французький] акцент менше виражений, ніж у мене. Вперше я приїхала до Грузії, коли мені було 36 років. Грузинський я вивчила в сім'ї. Протягом всього свого життя у мене практично не було контактів з грузинами, крім тих, які жили в еміграції.[2] — 29 листопада 2018 року в передачі «Нємцова. Інтерв'ю» на німецькому телеканалі Deutsche Welle |
Ви повинні розуміти, що країна перебувала під ярмом тоталітарної та радянської системи протягом 80 років. Це значною мірою визначає менталітет і поведінка в політиці й серед громадян. Це все ще відчувається сьогодні: відсутність ініціативи, відмова від обов'язків, комфорт утоплення в натовпі й так далі.[2] — 17 лютого 2009 року в інтерв'ю французькому виданню Le Point |
Ми жили в еміграції, але у мене не було важкого дитинства. На відміну від мене, у батьків було неспокійне дитинство і юність. Перші роки еміграції були особливо важкими, оскільки в той час у Франції була масове безробіття. Дід у свої 60 років працював вантажоперевізником. Він і моя бабуся жили в дуже бідній і дешевому готелі до 40-х років, але вони ніколи не сумували. У них не було надії коли-небудь повернутися на батьківщину. Ми з братом завжди були закохані в Грузію. Мої бабусі розповідали нам грузинські казки й співали на грузинському. У нас була грузинська церква, де збиралися і молилися іммігранти.[2] — 6 жовтня 2013 року в інтерв'ю грузинському порталу Ambebi.ge |
Хто почав грузино-російську війну? Очевидно, що Росія, і чому? Росія вдерлася на територію, яку Грузія вважала своєю, за допомогою танків і військових літаків ... Грузія ніколи не вдиралася в Росію, ніколи не вдиралася. Це так само просто, як 1+1=2.[2] — 17 вересня 2018 року під час виступу у виборчому штабі в Тбілісі |
Поки Росія поводиться, як зараз, на нашій лінії окупації, а там кожен день викрадають людей, сама лінія рухається всередину країни, все ближче до Тбілісі. Це безперервна загроза, або так, як Росія діє з Україною, не думаю, що ми можемо щільно співпрацювати. Не думаю, що зараз у нас є баланс.[2] — 29 листопада 2018 року в інтерв'ю BBC |
Він [експрезидент Грузії Міхеіл Саакашвілі] втратив зв'язок з Грузією. Сьогодні він іноземець, який закликає до дестабілізації обставини в країні. У чому ця країна не потребує, так це в ще більшої нестабільності.[2] — 29 листопада 2018 року в інтерв'ю BBC |
Я навчилася готувати вже у 20 років. Коли я почала вчитися в Колумбійському університеті, я жила одна. Там були грузини, і один з моїх старших друзів, Бондо Кекелія, багато чому мене навчив. Потім я навчилася робити соуси, страви з бобів і тісто... Також я готувала і французькі страви... Зараз я їм дуже мало. Я не люблю солодке, але без розуму від шоколаду. Тому я намагаюся його не купувати. Я також уникаю фруктів і овочів. Зараз ми переходимо на котлети й боби. Я можу їсти боби, ожину і сир кожен день.[2] — 26 листопада 2019 року в інтерв'ю порталу Sarkenews |
Примітки
ред.
