Казка про яян
«Казка про яян» — літературна казка-притча відомої української письменниці та художниці Емми Андрієвської.
Цитати ред.
Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто.[1] |
Кожен яянин знає тільки своє "я" і тому запитань іншої людини просто не чує.[2] |
Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.[2] |
Усі тут харчуються власним "я". Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте "я" кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні.[2] |
Місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами. |
Коли хтось із яян пробує вимовити "ти", в устах яянина це чомусь завжди обертається на "я"[3] |
І брама вперше за все своє існування навстіж відчинилася, адже ніхто до неї так не промовляв, хоч цього вона чекала відтоді, як її вставили в мури цього міста[4] |
Примітки ред.
- ↑ Казка про яян, 2019, с. 135
- ↑ а б в Казка про яян, 2019, с. 136
- ↑ а б Казка про яян, 2019, с. 137
- ↑ Казка про яян, 2019, с. 138
Джерела ред.
Андрієвська Емма. Казка про яян // Казка про яян; Говорюща риба: казки. — Київ: Знання, 2019. — С. 135–138.