Кайдашева сім'я

«Кайдаше́ва сім'я́» — реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана у 1878 році. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям. Твір неодноразово перевидавався і перекладався іншими мовами.

Цитати

Прижиттєве видання «Кайдашевої сім'ї» з авторським побажанням Іванові Франку

З п'яним розмовляти — тільки гаяти час.

Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, — говорив Карпо. — Варто було мучити себе цілий вік.

— Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем. — То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся!

Ой важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде вона моєю: в'ється, як в'юн в руках, та коли б не вислизнула з рук.

— Недурно ж кажуть: дівка, як верба: де посади, то прийметься. — Не так легко, мамо прийнятись, коли посадили ніби на гарячому піску.

В чужих руках шматок хліба все здається більшим.

— Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась. — Мотре! Вже треті півні співали! Вставай та розкладай у печі тріски. — Ох-ох-ох! — застогнала Мотря достоту таким жалібним голосом, як стогнала Кайдашиха. — Так у мене болять крижі, що я із постелі не встану.

— А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п’ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю. — В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліно, — сказав Карпо. — Говори, дурню! Нема де втопиться. Як Бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.