Карсавіна Тамара Платонівна

російська балерина

Карса́віна Тама́ра Плато́нівна (рос. Карса́вина Тама́ра Плато́новна, народилась 9 березня 1885 року, Санкт-Петербург, Російська імперія — померла 26 травня 1978 року, Лондон, Велика Британія) — російська і британська прима-балерина, балетний педагог.

Карсавіна Тамара Платонівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про росію та події 1917 року ред.

  •  

Росія - дика країна великої культури і вражаючого невігластва.[1]

  •  

Свічки стали дефіцитом. О третій годині вже темніло, і було особливо важко протриматися до шостої, коли давали електрику. Неприродна тиша міста, зловісне мовчання пустельних вулиць ще більше збільшували побоювання, роблячи напругу майже нестерпною. Слух загострився настільки, що розрізняв здалеку ледь чутний звук кроків по щільному снігу. Гвинтівковий постріл, кулеметна черга — і знову тиша. Вечорами у темному дворі часто колихалися відблиски світла — це приходили з обшуком солдати. Я була позбавлена ​​таких візитів. Обшуки проводилися з ініціативи будинкового комітету. Хоча моя нова прислуга і входила до нього, але стосовно мене поводилася порядно.[2]

  •  

З мого вікна було видно казарми. Самотня постать у солдатській формі крадькома з'явилася з тіні воріт і кинулася до Марсова поля; постріл — і людина впала на сніг. Я засмикала фіранку. Вранці ми вже мали інший уряд — прем'єр-міністром став Ленін.[2]

  •  

З кожним днем ​​чутки все поширювались, наче мікроби на тілі хворого, народжені за ніч газети поширювали інформацію, повну паніки, і фабрикували наклеп. Розуму не докладу, як величезні плакати, розвішані на головній вулиці, не привернули мою увагу. Я йшла додому пішки, але не помітила свого імені на них. Увечері задзвонив телефон, і один із старих друзів схвильовано спитав: «З тобою все гаразд?». Я не могла повірити власним вухам, коли він сказав, що на плакатах того дня стояло повністю моє ім'я і під ним підпис: «Німецька шпигунка».[2]

  •  

У театрі артисти, відійшовши від колишніх традицій, ввели звернення «товариш». Було призначено нового директора, вченого, знаменитого професора. Артисти організували свої комітети, я була обрана головою одного з них. Бути головою і виступати в якості прими-балерини виявилося вищим за мої сили. Я щосили намагалася, щоб моя артистична діяльність не постраждала: робила екзерсис рано-вранці, після зборів комітету поспішала на репетиції, після репетицій — до столу, заваленого паперами. Посипалися скарги.[2]

Цитати із книги Тамари Карсавіної "Театральна вулиця" ред.

Про Дягілєва Сергія Павловича ред.

  •  

Я закінчила писати цю книгу 20 серпня 1929 року, того дня, коли почула про смерть Дягілєва. Але я не змінила нічого з написаного про нього: він залишився на моїх сторінках живим, таким, яким я його знала. У цьому виправленому виданні я зробила те саме, але додала главу, де зробила спробу внести якусь єдність у характеристику його особистості, хоча опис окремих його рис розкидано по всій книзі, про деякі ж з них розповідається вперше.[3]

  •  

Мене ніколи не обурювали власні інстинкти Дягілєва. Із самого початку я добровільно віддала йому свою відданість. Більше того, вже тоді я смутно відчувала, що в'їдливі зауваження, що час від часу зривалися в нього, не слід було приписувати всього лише його егоїзму.[4]

  •  

Тепер я повною мірою усвідомлюю, що його різкість, його ігнорування інших, та безжалісність, з якою він відкидав колись ніжно улюблених соратників, які перестали відповідати його задумам, — усе це було протилежною стороною його чеснот.[4]

  •  

Він приносив людей у ​​жертву, якщо цього вимагало мистецтво. Але він приносив у жертву і свої вигоди. Якби він хотів досягти комерційного успіху, то міг би поставити своє підприємство на міцну, навіть прибуткову основу. Він же вважав за краще хитке існування, щоб мати можливість експериментувати та розвивати мистецтво.[4]

Цитати про неї ред.

  •  

Розхлябана, недбала, танцююча абияк ... Танці її важкі і масивні ... Танцює невиворотно, трохи незграбно і навіть стати в правильну аттитюду не може як слід ...[1]

  •  

Карсавіна виконувала вальс. Вважаю, що танці «Сильфіда» особливо підходять її таланту. Вона не мала ні худорби, ні легкості Павлової, але в Сильфіді Карсавіної був той романтизм, якого мені рідко вдавалося досягати з подальшими виконавицями (провідний танцівник та хореограф Маріїнського театру, Фокін Михайло Михайлович).[1]

  •  

Таточка народилася занадто делікатною для професії балерини (батько, Платон Карсавін).[1]

  •  

Я бачив багато Ляльок в цьому балеті, і всі вони були гірше першої. Я задавав собі питання: «Чому вони не можуть танцювати, як Карсавіна? Це так просто. Але ... не виходило (провідний танцівник та хореограф Маріїнського театру, Фокін Михайло Михайлович).[1]

  •  

«Таточка стала дійсно однією з нас. Вона була найнадійнішою з наших провідних артистів, і вся її істота відповідала нашій роботі» (Олександр Бенуа).[1]

Джерела ред.

Примітки ред.