Каспрук Арсен Арсенович

	Каспрук Арсен Арсенович
	Стаття у Вікіпедії

Арсен Арсенович Каспрук (8 березня 1919, с. Стреків, Деражнянський район, Хмельницька область — 10 листопада 1982, Київ) — український письменник і вчений-літературознавець. Дослідник класичної української поезії. Член Спілки письменників України з 1962 року. Батько Віктора Каспрука.

У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Каспрук.

Цитати

не треба доводити, що книжка Стуса шкідлива всім своїм ідейним спрямуванням, усією своєю суттю. Нормальна неупереджена людина прочитати її може лише з обридженням, із зневагою до „поета“, що так порочить свою землю і свій народ.^[1] — з рецензії на збірку Василя Стуса «Зимові дерева»

Це поетика декадансу, поетика ідейного занепаду.^[1] — з рецензії на збірку Василя Стуса «Зимові дерева»

[У віршах Стуса] радянське життя постає як добровільний допр, де живуть і діють неохайний вчитель етики, вчорашній христопродавець, п'яниця, альфонс, дочка асенізатора тощо. Бридкішої гидоти, жахливішої зненависти не міг придумати найвинахідливіший упереджений проти нашої дійсности фантазер.^[1] — з рецензії на збірку Василя Стуса «Зимові дерева»

Радянські люди, за Стусом, це бездушні автомати, люди без голови, манекени, що механічно розігрують заданий за схемою безглуздий спектакль.^[1] — Про збірку «Веселий цвинтар»

З художнього боку вірші Стуса це якась маячня, злобливе белькотіння, а з громадського, політичного — це свідомий наклеп, очорнювання і оббріхування нашої дійсності.^[1] — Про збірку «Веселий цвинтар»

Цитати про Арсена Каспрука

	Складна і багато у чому суперечлива була доля книги А. А. Каспрука «Українська поема кінця ХІХ – початку ХХ ст.» (Київ: Наукова думка, 1973). Автора в черговий раз звинуватили в націоналізмі. Реакціонери від літератури віднесли книгу в ЦК КПУ, де отримали добро на погром цікавої наукової праці. А далі все відбувалося за відпрацьованою схемою. Знайшли аспіранта цього ж Інституту літератури якогось М. Ігнатенка, який отримав завдання від тих, хто від кого залежало його успішне закінчення аспірантури і захист кандидатської дисертації, учинити погром монографії Арсена Каспрука. Книжка Арсена Каспрука була покреслена «зауваженнями» цензора-ініціатора, і М. Ігнатенка більше ніж на тиждень було відправлено до Будинку творчості Спілки письменників в Ірпінь. За цей час він підготував відповідну «куклу», а вже остаточний варіант, якщо не сказати основний, підготував сам «цензор» (який, до речі, свого часу, більше ніж 10 років пропрацював в радянській цензурі). Цю погромну рецензію було надруковано в журналі «Радянське літературознавство» №7 за 1973 рік. Арсен Каспрук за свою книжку отримав догану і в 1973 році мова взагалі велася про його звільнення з Інституту літератури, як за рік до того було вигнано з роботи з цього інституту товариша і однокурсника Каспрука Леоніда Махновця за книжку про Григорія Сковороду.^[2]
	— Степан Нестеришин

	На руках цього доктора філології — моя кров, як і на руках слідчих Логінова, Мезері, Пархоменка, судді, прокурора і адвоката-прокурора, накиненого силоміць.^[1]
	— Василь Стус

	Один такий літературознавець як Каспрук — дай-но йому тільки владу і ножа в руки — різав би того Холодного по шматочку.^[3]
	— Василь Стус

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Коментар Василя Стуса на вирок суду.
↑ Степан Нестеришин. Книга «Гортаю пам’ять доль людських». Літературний нарис «Якщо є світи – то це поети…» (Хмельницький. 2017). Стор. 214-215.
↑ Лист до Л. Г. Лук'яненка, с. Матросова, 9.11.1977

Поділіться цитатами з вашими друзями:

[коментар-1] а ^б ^в ^г ^д ^е Коментар Василя Стуса на вирок суду.

[2] Степан Нестеришин. Книга «Гортаю пам’ять доль людських». Літературний нарис «Якщо є світи – то це поети…» (Хмельницький. 2017). Стор. 214-215.

[лук-3] Лист до Л. Г. Лук'яненка, с. Матросова, 9.11.1977

[1]

[2]

[3]