Клер Дені

Клер Дені́ (фр. Claire Denis, 21 квітня 1948, Париж, Франція) — французька кінорежисерка та сценаристка, яскрава представниця сучасного авторського кіно Франції.

Клер Дені

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Я завжди спочатку розвідую локації. Квартири, залізничні колії, кафе, канали — я з’ясовую географію фільму.
	I always scout locations first. The apartments, the railway tracks, the café, the canal - I figure out the geography of the film.

	Я думаю, що створення фільмів є сексуальним. Тож кожен фільм для мене сексуальний. Якщо фільм не сексуальний, це трохи соромно, розумієш? Навіть якщо це «Мушетт» Брессона, це сексуально. Фільм, який не має ніякого відношення до сексу, я не знаю, що це.
	I think filmmaking is sexy. So every film is sexy for me. If a film is not sexy, it's a little bit embarrassing, you know? Even if it's very stern, even if it's "Mouchette" by Bresson, it is sexy. A film that has no relation to sex, I don't know what it is.

	Історія колонізації не може зникнути.
	The history of colonisation cannot disappear.

	Я слухаю багато різної музики.
	I listen to a lot of different kinds of music.

	Створення фільмів для мене дуже схоже на те, що я перебуваю в кафе десь у Парижі і дивлюся на людей, що проходять повз.
	Filmmaking is to me very similar to being in a café somewhere in Paris and looking at the people walking by.

	Я тривожна людина. Мені найбільше подобається курити цигарки і слухати музику. Для мене ідеальний день — це день із кавою, цигарками та музикою, цитую Джима Джармуша.
	I'm an anxious person. What I like best is to smoke cigarettes and listen to music. A perfect day for me is a day with coffee, cigarettes, and music, to quote Jim Jarmusch.

	Свобода — це не великий бюджет.
	Freedom is not having a big budget.

	Я не думаю, що знімаю жанрові фільми. У моїх фільмах є певний тип насильства, але я думаю, що у мене є власний жанр, тому що я зробила так, щоб це сталося.
	I don't think I make genre movies. There is a certain type of violence in my films but I think I have my own genre because I made it happen like that.

	Кіно має бути людиною і бути частиною життя людей. Воно повинно зосередитись на звичайному існуванні в інколи надзвичайних ситуаціях та місцях. Це те, що насправді мотивує.
	The cinema should be human and be part of people's lives; it should focus on ordinary existences in sometimes extraordinary situations and places. That is what really motivates me.

	Я не можу уявити собі суспільство, яке абсолютно не має солідарності. Для мене це жахіття. І я не хочу жити в такому місці.
	I can't imagine a society with absolutely no solidarity. For me, it's a nightmare. And I don't want to live in a place like that.

	Пам'ять, час, кіно. Насправді це одне і те ж.
	Memory, time, cinema. It's the same thing, really.

	Мене взагалі не цікавлять теорії про кіно. Мене цікавлять лише зображення, люди та звук. Я дуже проста людина.
	I am not at all interested in theories about cinema. I am only interested in images and people and sound. I am really a very simple person.