Коберник Іванна Якимівна

українська телеведуча та журналістка

Коберник Іванна Якимівна (народилась 8 липня 1975 року, Київ) — українська телеведуча та журналістка, заслужена журналістка України, радниця міністра освіти України.

Коберник Іванна Якимівна
Стаття у Вікіпедії

Цитати про роботу на телебаченні

ред.
  •  

У 2000 році я починала разом з колегами новини "Факти", і саме завдяки цій програмі та керівництву ICTV я відбулася як телеведуча. Вісім років в одній програмі – немалий термін, за який я і "Факти" пройшли непростий, але цікавий шлях. Зараз я не бачу для себе шляхів подальшого професійного розвитку в рамках ICTV, тому прийняла рішення взяти тайм-аут, щоб обдумати своє майбутнє в нових проектах. Я дякую каналу ICTV і особисто генеральному директору Олександрові Богуцькому за надані протягом цих років шанси для професійного зростання і бажаю всьому колективу подальших успіхів.[1]

  •  

Чесно кажучи, з «Фактів» я збиралася піти ще восени минулого року, коли мені запропонували стати шеф-редактором «Свободи слова». Але тоді ми дійшли згоди, що я буду поєднувати дві посади, працюючи на «Фактах» чотири дні на тиждень замість шести. В принципі, я сподівалася, що в новинах щось буде мінятися на краще, але цього не сталося. Мене цей процес дуже непокоїв, я відчувала дискомфорт у роботі через те, що речі, які мені здавалися корисними, правильними і необхідними, не знаходили розуміння. [2]

  •  

На жаль, і в української журналістики, і в суспільства, і в політичному середовищі дуже коротка пам’ять. Можна відійти від принципів, потім до них повернутися, потім передумати ще раз – і при цьому не втратити репутацію.[2]

  •  

А що ми бачимо в українській журналістиці? Ми бачимо, що власне креативні якості не настільки важливі, як лояльність і чутливість до бачень, планів і розуміння керівництва. Я думаю, що це досить тривожна тенденція. Чому так сталося? Коли я починала на телебаченні, це було місце, де працювало багато людей, моїх вчителів, які навчили мене думати, дивитися навколо. Крім того, тоді телебачення було великою мірою флагманом зарплат, вищих за середньоринкові в інших галузях.[2]

  •  

Я недавно вивела для себе таку формулу: журналіст повинен поєднувати в собі риси лікаря і нотаріуса. Йому повинно бути небайдуже, який вплив матиме його матеріал, а з іншого боку, він повинен скрупульозно і прискіпливо перевірити кожну букву, кожне слово, кожну цифру, кожний епітет.[2]

  •  

Я переконана, що новини повинні рухатися до щоденного аналізу в тій чи іншій формі. Вже пора прощатися з журналістикою фактів по-українськи, бо вона у нас виглядає як розірваний набір даних без встановлення будь-яких зв’язків і без спроби подивитися, що за цим стоїть. Це не тільки некорисно, а й безглуздо, навіть небезпечно.[2]

  •  

Інколи у мене складається враження, що новини змагаються у вмінні «як би так сказати, щоб нічого не сказати». Але буде неправильно говорити, що все погано – якщо особливих побажань керівництва немає, в ефірі з’являються і цілком адекватні сюжети з грамотним аналізом – зокрема, днями бачила у колег цілком пристойне пояснення причин зростання цін на бензин. Але це має бути нормою, а не винятком![2]

  •  

Мені здається не зовсім коректним давати оцінку тільки ведучим, оскільки новини – це колективний труд. У будь-якому випадку, якщо говорити про українські умови, ми маємо справу із щоденним компромісом. Я не можу сприймати новини як людина, яка крім них більше нічого не бачить. Все одно я намагаюся щодня читати професійні джерела, новини інформагентств, щоб скласти враження про все, що відбулося. Тому я кожен випуск розглядаю з позиції: що стояло за кадром?[2]

  •  

Раніше я вважала, що бути неупередженим журналістом дуже легко – треба просто казати правду, і все буде добре. Але з часом я зрозуміла, що правда у кожної сторони своя. І завдання журналіста - визначити, яка правда переконливіша, краще підкріплена фактами, аргументами, цифрами, і яка інформація важливіша для глядача. Крім того, медіа ж не існують абстрактно. Вони - віддзеркалення того, що відбувається в країні.[2]

  •  

Я вважаю, що треба вчитися у всіх розумних людей, яких тобі Бог послав на твоєму шляху. Взагалі люблю розмовляти з людьми, про все і всюди. Я боюся людей, які кажуть, що зробили себе самі. Таке може сказати людина, яка півжиття просиділа в печері, вийшла з неї і стала зіркою. Завжди була людина, яка звернула на тебе увагу.[2]

Цитати про освіту

ред.
  •  

Діти охоче рахують гроші, але, відповідно, потрібен великий набір грошових знаків - по гривні, дві, десять і так далі. І тоді вже можна з дітьми не просто рахувати кілограми цементу чи надої молока з нудного підручника, а готувати вечірку, купувати напої чи килим в кімнату. Тоді дитина розуміє, для чого вчитися і для чого їй математика, бо вона бачить, як застосувати отримані знання і навички в реальному житті.[3]

  •  

Сучасному суспільству потрібні саме такі люди - які не бояться ставити запитання, не бояться приймати рішення, не бояться нестандартно мислити. Тому держава саме на це повинна витрачати свої гроші. А тихі, покірні, слухняні - не потрібні. Бо вже дуже скоро, вже прямо зараз їх замінюють комп'ютери. Немає сенсу державі витрачати гроші на навчання типу людей, які потім стануть безробітними, тому що їхнє місце займуть комп'ютери.[3]

  •  

Часто буває, що вчитель розуміє - ця конкретна дитина цей конкретний предмет з об’єктивних причин не тягне на найвищий бал. А батькам треба найвищий. І вони сидять над дитиною і роблять завдання. Хай задумаються, чи вони діють в інтересах дитини, чи вирішують якісь свої проблеми через дитину.[3]

  •  

Батьки не повинні навчати, вони мають організовувати роботу дитини. Завдання вчителя — займатись навчальним процесом.[4]

Цитати про освіту під час війни

ред.
  •  

Найголовніше, що здатні і дають українські вчителі, це тепло і згуртованість своїм розкиданим по світу класам: діти махають долоньками в своїх віконечках зум, обмінюються теплом і сердечками, хоча перебувають у різних країнах, а ось уже вивчають географію, не вибиваючись із програми, і як урок переривається, коли звучить сигнал повітряної тривоги, бо вчителька досі у Вінниці. І як вона майстерно управляє своїм розкиданим по світу 8-м класом. [5]

  •  

Але я б зараз зосередилась на іншому: завдяки жахливій війні в Україну прийшов Starlink. Це система доступу до широкосмугового інтернету в будь-якій точці планети. Компанія Ілона Маска ще довго не зайшла б в Україну, якби не війна. Але зараз зайшла і чарівні ящички Starlink зараз страхують наших військових, а також обʼєкти критичної інфраструктури. Але війна закінчиться. І моя мрія – щоб Старлінки залишилися і додалися нові для забезпечення доступу до швидкісного інтернету в українських школах. Навіть закупити Старлінк (коштує 500 доларів) дешевше, ніж тягти інтернет у віддалені села. [5]

Джерела

ред.

Примітки

ред.