Кобізька Наталія Олександрівна
Кобізька Наталія Олександрівна (народилась 7 серпня 1991 року, с. Рашівка, Полтавська область, Україна) — українська акторка театру та кіно.
| Кобізька Наталія Олександрівна | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Люди звикають до всього. Спочатку здавалося, що всі тільки й сидять в мережі в пошуках заміни звичного спілкування, тому веб-серіали стали такою собі творчою реакцією на дух часу. І це спрацювало. Але згодом я зрозуміла, що це позбавляє глядача великої долі насолоди від перегляду повноцінного фільму: можливості оцінити роботу не лише актора, але й освітлювача, гримера, художника, усіх тих, хто зазвичай залишається за кадром, але так багато робить, щоб фільм зробити вдалим.[1] |
Я тішусь українському кіно. Рада, що у режисерів є можливість себе проявити не тільки в Україні, але і в Європі, Америці, Китаї. Мені б хотілось, мало того, щоб я там знімалася, а й щоб режисери були сміливіші, зухваліші. Не боялися експериментів. Поряд з нами стільки живих сценаріїв і персонажів, достатньо любити і відчувати натуру українських людей.[1] |
Я дуже хочу зіграти матінку Кураж за п’єсою Бертольда Брехта “Матінка Кураж та її діти”. По своїй натурі це дуже сильна і смілива героїня, але в душі – вона глибоко нещасна і самотня. Вона підміняє поняття. Також, хоча це й звучатиме банально, але із задоволенням зіграла б у побутовому міні-серіалі. Хочу бігати в чоботах на босу ногу по волошковому полі, а він їде за мною на Range Rover і кричить: “Наталко, зупинись, це моя дитина!” [1] |
Обожнюю дивитися хороше кіно і серіали. Можу не спати всю ніч, дивлячись підряд всі серії. Я просто не можу спинитися. Коли роблю перерву між переглядами кіно, іду в театр. Я часто ходжу по кілька разів на одну й ту саму постановку, якщо вона мені сподобалася, щоб посмакувати улюблені моменти. А ще в моєму рідному селі Рашівка я долучилася до створення музею-аптеки. До речі, єдиного в Полтавській області. Рік тому я просто з головою поринула в історію фармації і медицини. Це було дуже круто.[1] |
Живучи в Києві, я все частіше стала помічати, що перестаю щиро посміхатися. Але ж я так люблю сміятися. Життя в великому місті має свої принади, але заганяє у щільний графік і відволікає від маленьких простих радостей. Коли мої внутрішні батарейки майже сіли, я їду в село. І там поміж роботи на свіжому повітрі знову повертаю собі бадьорість духу.[1] |
Мій чоловік також працює в індустрії кіно, тому ми з ним говоримо однією мовою. Відтак у нас дуже багато спільних тем та інтересів. Один з них – це якраз піти в кіно, особливо на українські фільми. Ми завжди досиджуємо до титрів, де можемо побачити прізвища своїх друзів. Потім обговорюємо і обов’язково сперечаємося, але я люблю такі суперечки. [2] |
Мені подобається Стефкин оптимізм. Те, як вона радіє кожній дрібниці, як щиро сміється, адже це дуже важливо. Я люблю сміятися. Особливо сама з себе. Це дозволяє смакувати життям на повну. А от в героїні “Марк+Наталка” я б запозичила почуття смаку. Вона дуже гарно вдягається і любить красиві речі. Це робить її вишуканою.[2] |
"Леся+Рома" – це культовий серіал, про сімейний цінності та гумор. Його дивились мої батьки, я та мої друзі, сміялись із жартів та хотіли частково бути схожими на героїв. Коли я дізналась про кастинг, то відразу зрозуміла, що хочу спробувати себе у ролі Лесі, адже тоді ще не знала, що стану Наталкою і буду грати практично себе. Проходити кастинг було нелегко, я постійно грала з різними партнерами, було важко підлаштовуватися, проте мені вдалось. Персонаж Наталки мені дуже близький, вона така ж як і я відкрита, по-жіночому наївна, любить тварин та щира.[3] |
Примітки
ред.
