Коровін Костянтин Олексійович

Костянтин Олексійович Коро́він (рос. Константин Алексеевич Коровин; 23 листопада (5 грудня) 1861, Москва — 11 вересня 1939, Париж) — російський художник, колорист. Малював портрети, натюрморти, відоміший як пейзажист і театральний художник, сценограф.

Коровін Костянтин Олексійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Село Тюбілки взяло вночі все сіно біля села Горки. У Тюбілці сто двадцять чоловіків, а у Гірках тридцять. Я кажу Дарії, яка з Тюбілок, і чоловік її солідний, колишній солдат. — Що це ви робите? Адже тепер без сіна до осені вся худоба впаде не їсти в Гірках. - Звісно, ​​впаде, - відповідає вона. - Як же ви це? Невже і твій чоловік брав? – А чого ж, усі беруть. - Так що ж, ви ж сусіди, такі ж селяни. Адже й діти там помруть. Як же так жити? – Чого ж… Звісно, ​​всі помруть. Я розгубився, не знав, що сказати: - Адже це недобре, зрозумій, Дар'я. - Чого доброго. Що тут… – відповідає вона. – То навіщо ж ви таке? - Ну, на ось, мабуть ... Все так.
	— Деревня Тюбилки взяла ночью все сено у деревни Горки. В Тюбилке сто двадцать мужиков, а в Горках тридцать. Я говорю Дарье, которая из Тюбилок, и муж ее солидный, бывший солдат: – Что же это вы делаете? Ведь теперь без сена к осени весь скот падёт не емши в Горках. – Вестимо, падёт, – отвечает она. – Да как же вы это? Неужто и муж твой брал? – А чего ж, все берут. – Так как же, ведь вы же соседи, такие же крестьяне. Ведь и дети там помрут. Как же жить так? – Чего ж… Вестимо, все помрут. Я растерялся, не знал, что и сказать: – Ведь это же нехорошо, пойми, Дарья. – Чего хорошего. Что уж тут… – отвечает она. – Так зачем же вы так? – Ну, на вот, поди… Все так.

(Щоденник. 1917)

	Вчительки сільської школи під Москвою, в Листвянах, взяли собі меблі та ліжка з дачі, що належала професору Московського університету. Коли той заперечив і отримав мандат на повернення меблів, то вчительки верещали від злості. Кричали: 'Ми ж народні вчительки, на який нам чорт ці професори! Вони буржуї!
	— Учительницы сельской школы под Москвой, в Листвянах, взяли себе мебель и постели из дачи, принадлежавшей профессору Московского университета. Когда тот заспорил и получил мандат на возвращение мебели, то учительницы визжали от злости. Кричали: "Мы ведь народные учительницы, на кой нам чёрт эти профессора! Они буржуи!"

(Щоденник. 1917)