Кравець Інеса Миколаївна

Українська стрибунка, рекордсменка світу

Кравець Інеса Миколаївна — заслужений майстер спорту, чемпіонка Ігор ХXVІ Олімпіади 1996 р. у потрійному стрибку, срібний призер Ігор ХXV Олімпіади 1992 р. зі стрибків у довжину. Чемпіонка світу у потрійному стрибку 1995 р., чемпіонка Європи, рекордсменка світу, переможниця Кубка світу 1994 р.[1]

Кравець Інеса Миколаївна
Inessa Kravets IAAF Championships 1995.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

ЦитатиРедагувати

  •  

Своїм першим кроком у спорті я зобов'язана мамі — Шуляк Зінаїді Костянтинівні — моєму першому тренеру. У мене не було такого жорсткого дитячого спорту, як у більшості. У спортивний інтернат мама мене не відпустила — оберігала. Я ходила на тренування до її секції. Мій другий тренер — Микола Миколайович Кушнір не був замучений «славою», у нього з'являлося багато свіжих думок — думаю, це і вплинуло на результат нашої спільної роботи.[2]

  • Часто трапляється, що в перших двох стрибках виникають проблеми з розбігом, ти пристосовуєшся, адже доріжки всюди різні, і дуже багато залежить від влучного відштовхування з планки, іноді на цей процес потрібно навіть і три, і чотири спроби. Тут, в Атланті, я стрибнула з п'ятої спроби — це вже 6уло небезпечно, а головне, дуже тяжко. Два останніх стрибка завжди надзвичайно важко виконувати, адже позначається неабияке психологічне напруження. Уявіть, ти на секторі майже дві години, до того ще дві години розминався, тобто давно в цій атмосфері, тебе вже трясе, і не просто тримати ситуацію, контролювати свої помилки, щось обмірковувати. В чому насправді складність стрибків — необхідно сконцентруватися буквально на якихось 10 секунд. Але ці 10 секунд випадають шість разів і протягом двох годин. І все — іншого шансу немає.
  • Зізнаюся, що дуже важкими були змагання. Розуміла: всі чекають моєї перемоги, бо маю світовий рекорд, і відчувала надзвичайну відповідальність і напруженість. Після кваліфікації у нас був день перепочинку. Як же мені було страшно, цей стан неможливо передати. Ось вони, ці Ігри, і тобі потрібно стрибати. Маялася, маялася — сну немає. Як усе складеться, як почуватимусь, чи не підведуть ноги… Мільйон запитань крутилося по колу. Не витримала, пішла до тренера Миколи Кушніра, і він о другій годині ночі вивів мене на тренування в Олімпійському селищі. Бігала, нахилялася, розтягувалася — і нервове напруження поступово спало… Насправді це дуже важко — виходити і перемагати. Потрібно було відчути, що треба зробити; і вкласти все в одну спробу. Це й вийшло.[3]

ПриміткиРедагувати

  1. М. М. Булатова Енциклопедія олімпійського спорту в запитаннях і відповідях. «Олімпійська література» Київ 2011 ISBN 978-966-8708-14-5
  2. С. Н. Бубка, М. М. Булатова Олімпійське сузір'я України: Тренери — К.: Олімп. л-ра, 2011 р. ISBN 978-966-8708-44-2
  3. Журнал «Олімпійська Арена» Зірки олімпійського спорту України 1994—2008, Київ –ПрАТ «Олімпійська арена» стор. 16