Кравченко Уляна

українська письменниця, активістка українського жіночого руху

Уляна Кравченко (справжнє ім'я Юлія Шнайдер; 1860–1947) — українська письменниця, активістка українського жіночого руху.

Кравченко Уляна
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  • Жий для ідей, працюй кривавим трудом, віддай усе, усе за рідний люд. («На новий шлях»).
  • Кинене, посіяне зерно ще не завтра дасть жниво, треба ждати…
  • Коли люди з презирством, злобою відносяться до тебе, се знак, що в тебе є скарб, якого завидують тобі і раді б його відібрати. Тобі байдуже те, за чим побиваються вони, а вони завидують тобі рівноваги, спокою, погоди душі…
  • Люди?! Як мало їх…
  • Марнувати скарби духа — се злоба. Хто спиняє розвій вільної думки, хто вбиває життя душі, той не менший проступник від того, що відбирає тілесне життя. Людське право не має на нього кари, а проте паде на нього присуд майбутніх поколінь; він проклятий їх прокльоном, бо забрав майно-спадщину, яка їм належалася.
  • Не сліз потрібно, щоб ставать до бою! Не сльози- силу й жар візьми за зброю, ту силу, що любов у груди ллє...("На новий шлях").
  • Сумнів — часом є тільки модерним убранням, маскою, під якою укривається неохота до жертви.
  • Чи гріш, кинений дідові, це милостиня? Можна багато так розкинути гроша, а не принести пільги терплячим братам. Милостиня живе в душі. Милостиня — се любов, спочуття, се погляд очима матері на ціле людство, се відгадування серцем укритої нужди і віддавання їй самого себе.
  • Який хто є, хай буде, коли іншим не має сили бути. Але хай без облуди має відвагу показуватися всюди достоту таким, яким є.

Цитати з віршів ред.

  •  

Любив ти мене, миленький, як з горіха зерня,
чом тепер мене минаєш, як колюче терня[1]?

  •  

Це сила та,
що крізь життя вела,
була самим суттям душі...
Любов — це я одна.
Любов — це я сама[2]...

  •  

Prima vera, о, моя сестричко, —
нам обом одна судилась доля!
Не весна ще, хоч весна вже близько;
відцвітеш серед пустого поля[2].

«Гомін кохання»

Про Уляну Кравченко ред.

  •  

Такий-то вже у нас звичай, що всім починаючим поетам звичайно радиться взятись радше до прози. З поетками, конечно, я досі ще не мав діла, тож і не знаю, як їм другі радять.[3]Лист від 14 листопада 1883 року.

  Іван Франко
  •  

Мені дуже було б жаль, якби Ви з своїм талантом мусили марно пропадати в нужді і надмірній а невдячній роботі.[4]Лист приблизно від 25 листопада 1883 року.

  Іван Франко
  •  

Я знаю, що у кого є дар правдивий до поезії, того ніяка наука не знеохотить, той і з затрутого зілля потрафить мед виссати, як пчола. Для того я не боюся за Вас. Тільки ж не тратьте віри в себе, не тратьте охоти до життя і працюйте, що можете.[5]Лист від 30 листопада 1883 року.

  Іван Франко
  •  

Що ж тикається пісень любовних, то я не за те ганьбив Вас, що Ви пишете їх, але за те, що вони не зовсім удалі. А впрочім, єсли Ви любві такої досі не зазнавали – о чім я, впрочім, сумніваюся, – то яким же Ви правом о ній пишете? Як можна співати о тім, чого чоловік не знає? Ні-ні, не відпирайтесь, Ви любили, і то хто знає, чи не також нещасливо![5]Лист від 30 листопада 1883 року.

  Іван Франко
  •  

Ваш щирий і сердечний лист глибоко зрушив мене. В нім відбивається, як в дзеркалі, Ваше добре, невинне серце, і я чую се добре, що, судячи з того взгляду, я ледве чи міг би найти женщину, котра зрівнялась би з Вами.[6]Лист від 4-5 лютого 1884 року.

  Іван Франко
  •  

Щодо панни Шнайдер, то скажу Вам, що обставини її, оскільки можу судити, не о много ліпші від Ваших. Виросла в біді, тепер учителька в Бібрці і удержує ще при собі стару матір. Правда, що оскільки можу з Ваших листів виносити о Вашій вдачі, міркую, що панна Шнайдер остільки щасливіша, що не журиться ніякими дрібницями щоденного життя, попросту для того, бо їх не бачить, а живе тільки між хмарками, цвітками і безкровними ідеалами. Оригінальна натура, невлічимо – як мені здається – хвора на ідеалізм![7]Лист до Климентини Попович від 28 квітня 1884 року.

  Іван Франко
  •  

Ваші вірші, прислані сим разом, майже всі дуже гарні. Ще такі дві-три посилки, і буде можна справді видати маленьку книжечку Вашого первоцвіту.[8]Лист написаний на початку травня 1884 року.

  Іван Франко

Див. також ред.

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Афоризми відомих українців. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 106-107
  • Антологія української поезії.-Лондон:Вид-во Спілки Української Молоді у Великій Британії,1957.-С.135-136.
  • Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 21 грудня 2020.
  • Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4