Крип'якевич-Лукомська Лукія Львівна

Лукія Львівна Крип'якевич-Лукомська (2 січня 1928, Бережани — 16 квітня 2020) — українська архітекторка. Лауреатка премії Ради Міністрів СРСР.

Лукія Крип'якевич (Лукомська)

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Коли проєктували села, в паперах усе писали українською. У решті проєктів — російською. Не можна було казати, що хочеш рідною мовою користуватися, бо звинуватили б у націоналізмі.

Мали ми дипломну кімнату. Зараз кожен робить вдома на комп’ютері. А тоді ми мали велику кімнату, дошку кожен мав, професор чи асистент підходив, дивився.

Ми робили дипломи, і одного дня приходимо – а Лесі, Лесі Кобат, нема. Її вивезли. Із сестрою вони двоє жили, у Львові винаймали помешкання. І їх обох вивезли.

Передовсім були норми, обмеження щодо житла. Можна було трохи змінювати фасади, дахи. В останні роки я вже часто дах додавала, бо спочатку вони були плоскі. Дахи змінювали архітектуру трохи.

Першу зарплату ми отримали по 900 крб. Основними роботами в нас були проекти планування сіл, які оформлялися українською мовою, а реконструкції по місту виконували російською мовою. Тоді була шестиденка — субота була робочим днем, і ми мріяли, що в нас, як і в Англії. колись буде п'ятиденний робочий тиждень.

Разом з чоловіком Володимиром Лукомським після закінчення Львівської політехніки ми приїхали за направленням на роботу в незнайомий нам Станиславів. В «Облсільпроекті» нас радо зустріли, бо ми були першими спеціалістами з вищою освітою в цій конторі.

У нас родина архітекторів. Я, мій чоловік Володимир Лукомський. Чоловікового брата син Лукомський – архітектор, в нього дві доньки – архітектори. У мене два сини – архітектори, молодший працює археологом, робив розкопки у Галичі, але закінчував архітектуру. В старшого сина донька архітектор Ірина Лукомська, працює у Львові. У молодшого сина донька закінчувала художній інститут у Львові, робить дизайн інтер’єрів. Ми нарахували дев’ять архітекторів у родині.

У 1944 році нас визволили. Гімназії німецької вже не було, я вчилася в українській. Німці зробили нам українські гімназії. Правда, сам великий будинок зайняли на лікарню, а ми вчилися у ратуші. У 1944 році знов радянська влада нас визволяє. А перший раз, коли вони відступали, ми бачили, що вони лишили, – тільки трупи.

Джерела

• З. Соколовський. Архітектори радянського Івано-Франківська. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2014. — Т. 39. — С. 108. — (Моє місто). — ISBN 978-966-668-326-0