Кристина Курчаб-Редліх

Кристина Курчаб-Редліх (пол. Krystyna Kurczab-Redlich) — польська журналістка та юристка. Авторка багатьох статей про сучасні реалії Росії, фільму про Чечню.

Кристина Курчаб-Редліх

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

А що раніше придумав Обама? Після нападу Москви на Грузію вирішив зробити перезавантаження у відносинах із Росією, почати все з чистого аркуша. Начебто Сполучені Штати Америки та Захід були перед Росією винні. Висновок простий: Путін не настільки сильний, як слабкий Захід. Його лідери довгі роки ще й удавали, що не бачать, як у Росії душать демократію, а устрій стає не просто авторитарним, а диктаторським. На це заплющували очі, щоб зручніше було робити бізнес.

Де-факто приєднання Білорусі до РФ давно сталося. Усі білоруси, які брали участь у супротиві режиму, або попросили політичного притулку, або перебувають у тюрмах. Але багато хто воює на боці українців. Розраховувати нині на визвольний рух звичайних білорусів не варто так само, як не можна вимагати від людей зі зв’язаними ногами брати участь у марафоні.

Меркель діяла проти США, Франції, Скандинавських країн, країн Балтії та Польщі. І напевно знаючи, що «Північний потік 2» очолював колишній офіцер Штазі, добрий знайомий Путіна Матіас Варніґ, навряд ми скоро дізнаємося, звідки тут ноги ростуть. На рівні відчуттів здається, що Меркель боялася російського президента.

Ось вам «кремлівський старець», який тиранізує і свій народ, і половину світу. У Путіна є якісь хвороби, але їх має багато людей його віку. Якщо навіть у нього рак, то з ним можна жити довго, тим паче за умов такого медичного нагляду, як у президента. Але, коли Путін сидить із пледом на колінах під час святкування Дня Перемоги, то це гра із Заходом. Він хоче всіх заплутати, видає себе за старого параноїка, дії якого не можна передбачити. Насправді ж від нього можна очікувати тільки поганого, але добре запланованого, й не можна йому вірити в жодному разі.

Путін не схиблений, як кажуть. Але він – соціопат, людина, яка не зважає на оточення. У нього майже на фізіологічному рівні не існує емпатії. І він має ще з часів дитинства велику схильність до брехні, а в політиці ця брехня – основа його пропагандистської машини. Як легко він бреше? Згадаймо, коли він розповідав Бушу, як рятував палаючий хрестик, що його подарувала мама (...). Буш розчулився, співчував йому, «зазирнув йому в душу і зна­йшов хорошу людину». Але насправді його мати була дружиною сталініста, в церкві не була і хрестика йому не дарувала.

Путіну завжди мало, що він чітко сказав у Мюнхені 2007 року, скаржачись на однополярний світ США й погрожуючи це виправити. Він тоді відкинув порядок безпеки в Європі. От і виправляє цей порядок в Україні. Я репортер, не політолог, і не можу відповідально сказати, чи він спробує атакувати Європу. Але можу з упевненістю стверджувати, що він уже нашкодив у ЄС, підриваючи спокій гібридними методами.

Раніше існувала ще якась мораль у політиці, за Путіна її замінили великі гроші. Він купив увесь Лондон, посилав туди лобістів, убивав бізнесменів. Користувався примітивним шантажем. Пам’ятаю, як після зустрічі з Путіним під час російської агресії на Грузію Саркозі вийшов, гойдаючись, і говорив дурниці, як п’яний. А потім діяв так, як треба було Кремлю.

Російській владі народ завжди був нецікавий. Їм усе одно, що думає і як живе Іван Іванович. Але вони завжди працювали над зовнішньою повісткою. Тепер у них Україна – наче унтерофіцерська вдова з «Ревізора»: сама на себе відправляє бомби та ракети. А «хорошие русские» її від цього «рятують». На жаль, багато росіян цьому вірить. Вони 20 років живуть усередині єдиної пропаганди, єдиної брехні першого каналу. Інших джерел інформації не мають. Але притому 20 мільйонів осіб – за межами бідності й навіть не мають каналізації. Крім того, з’їдає їхній звичний страх. Населення боїться навіть називати війну війною, а не спецоперацією, бо за це можна сісти на кілька років за ґрати. Багато хто вже сидить.

Росіяни діють за стратегією поділу суспільства. Використовують різні теми, нібито банальні, не обов’язково політичні, як-от боротьба зі щепленнями. Головне, щоб народ пересварився між собою, щоб тривала внутрішня війна. Часто під час страйків у Європі, хоча б у Парижі під час руху «Жовтих жилеток», було чути російську мову. Завдання: посилити анархію по всьому світу та спрямовувати рух, куди потрібно Кремлю. Для того існували й інтернет, і всілякі тролі й хакери.

У Путіна для кожного є свій КДБшний метод. Він вміє так розмовляти, що почуєте саме те, що хочете почути. Якщо досконало розібрати, то Путін діє саме за тими старими методичками спецслужб, де за часів Союзу пояснювали, як воювати із Заходом. Він досяг у цьому феноменальної майстерності.

Це Путін у міру просування вгору оточував себе майже самою гебнею. Не ФСБ придумала грошові скандали єльцинської сім’ї, але Путін їх вирішив із ФСБшною допомогою. Не бачу глобальної змови в путінському шляху до трону. Думаю, пізніше він зібрав навколо себе спецслужбістів, бо звик із ними працювати й тільки їм довіряв.

Ще до виборів мчав до нього з дружбою прем’єр Великої Британії Тоні Блер. 2002 року запросив до Лондона й назвав другом на піку знищення Чечні. 2003-го Путіна пафосно зустрічала й королева Англії. Саме в цей час я була в Лондоні, де відбувався фестиваль фільмів про Чечню. Наші зйомки показували, як у країні ллється кров, а замовник цих звірств з усмішкою їхав вулицею в кортежі поряд із королевою. Французький президент Ширак дарував Путіну Орден Почесного легіону – найвище вшанування для іноземця. Канцлер Шредер із ним товаришує, президент Макрон приймає його у Версалі, не зважаючи на анексію Криму.

Я спостерігала за Путіним ще до того, як став президентом. Була в Чечні влітку 1999 року від початку страшної війни, яка спалахнула через його інтриги. Якось так дивно склалося, що в день атаки Басаєва на Дагестан, а це послужило Москві як привід для війни, Путін став прем’єром. Потім були вибухи будинків у вересні 1999-го. Путін одразу назвав їх чеченськими терактами, попри факти, які вказували на ФСБ, яку він очолював із 1998 року. І за наказом прем’єра Путіна почали падати на Чечню заборонені міжнародними статутами термобаричні та касетні бомби – такі, які нині скидають на територію України. Загинули тисячі цивільного населення, тисячі стали каліками. Чи зашкодило це міжнародній репутації майбутнього президента? Аніскільки.