Лотоцький Олександр Гнатович

український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, науковець

Лотоцький Олександр Гнатович (1870—1939) — український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, науковець.

Олександр Лотоцький
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  •  

Не один десяток літ пройде, поки московська національна псіхольоґія позбудеться кріпацького, націоналістичного намулу, поки вона здобудеться на повагу до чужого національного і державного права, взагалі до чужого життя[1].

  •  

Треба признати, що московська вдача на прочуд тверда і послідовна що до своїх кріпацьких націоналістичних тенденцій. Москва сльозам, тим більше словам, не вірить. Її не зрушиш нічим, крім самого факту, що доведе твою силу, твою перемогу. Од Романова до Лєніна панує одна лінія чи чорного, чи червоного, але однаково зоольоґічноґо великоруського націоналізму[1]

  •  

Большевики отце дорозуміваються до політичної азбуки зовсім не по добрій волі[1].

  •  

Я був у складі того першого автономного уряду українського і по совісті можу сказати, що за все життя моє я не бачив такого ошуканства, яке виявив цей всеросійський революційний уряд[1].

  •  

На троні московському сів архисоціялістичний Ленін. Оголошено „самоопредѣленіе вплоть до отдѣленія“. А на ділі — окупація України, нищення українськоі державности, української культури, нищення самої української людности, навіть загроза винищити 75% українського народу, аби решта — 25% — слухалася московського бука[1].

  •  

Великоросійський зоольоґичний націоналізм не вчора почався, не завтра й скінчиться. До того ж він опертий на кріпацькому праві імперіялістичної ідеї та імперіялістичного чуття великоруської натури, а такі традіції зникають не скоро і не легко. Буржуазна російська інтеліґенція не тільки не визволилася од цих зоольоґичних традіцій, але, будучи одірвана од ґрунту російської дійсности, ще більше в них закріпляється[1].

  •  

Російська бюрократія від початку до кінця совістно творила волю свого господаря, безоглядно вклоняючись молохові само — і єдинодержавности[1].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж Лотоцький О. Каміння заговорило / Олександр Лотоцький. // Воля. – 1921. – №2. – С. 1–3.