Людська діяльність: Трактат з економічної теорії

Людська діяльність: Трактат з економічної теорії (англ. Human Action: A Treatise on Economics) — книга Людвіга фон Мізеса, видана 1949 року видавництвом Єльського університету. Є magnum opus автора. У ній викладено теорію праксеології - науки про людську діяльінсть. Має сильний вплив, розглядається як головна книга Австрійської школи економіки та лібертаріанства.

Вступ

1. Економічна теорія та праксеологія

• Трансформацію учення, яке започаткували економісти класичної школи, була завершена тільки сучасною суб'єктивною економічною теорією, яка перетворила теорію ринкових цін у загальну теорію людського вибору.

• Вивчення власне економічних проблем не може не починатися з дослідження акту вибору; економічна теорія стала частиною, й яка на сьогоднішній день є найбільш розробленою, більш універсальної науки праксеології.

2. Епістемологічні проблеми загальної теорії людської діяльності

• Теорію каталактики необхідно вибудувати на твердому фундаменті загальної теорії людської діяльності - праксеології.

3. Економічна теорія і практика людської діяльності

• Саме ідеї класичних економістів ліквідували перешкоди, які створювалися столітніми законами, звичаями та упередженнями відносно технологічних покращень й звільнили геній реформаторів і новаторів від гамівних сорочок гільдій, опіки уряду та різноманітного суспільного тиску. Саме вони знизили престиж завойовників і експроприаторів й продемонстрували користь ділової активності для суспільства. Жодний з сучасних визначних винаходів не можливо б було використати, якби ментальність докапіталістичної епохи не була б до основини зруйнована економістами. Те, що зазвичай називають "промисловою революцією", є продуктом ідеологічної революції, спричиненою вченнями економістів. Економісти розірвали старі кайдани: що є нечесним і несправедливим здолати конкурента, виробляючи товари дешевше і якісніше; не можна відмовлятися від традиційних способів виробництва; машини - зло, тому, що спричинюють безробіття; однією із задач цивільного уряду є не допускати збагачення здібних бізнесменів і захищати менш здібних від конкуренції більш здібних; обмеження свободи підприємців за допомогою державного стримування або примусу зі сторони інших громадських сил є засобом для забезпечення добробуту нації. Британська політична економія і французька фізіократія були локомотивами сучасного капіталізму. Саме вони зробили можливим розвиток прикладних природничих наук на благо широких мас.

Частина перша. ЛЮДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

II. Епістемологічні проблеми наук про людську діяльність

1. Праксеологія та історія

• Існують дві гілки наук про людську діяльність: праксеологія та історія.

• Досвід, з яким мають справу науки про людську діяльність, завжди являє собою складні явища. Щодо людської діяльності не можна ставити лабораторних експериментів. Ми не маємо можливості спостерігати зміну тільки одного елемента за умови, що усі інші обставини події залишаться незмінними. Історичний досвід як досвід складних явищ не надає нам фактів у тому значенні, в якому цей термін використовується в природничих науках для позначення ізольованих подій, які перевіряються в експериментах. Дані, повідомлені історичним досвідом, не можна використовувати як матеріал для створення теорій і передбачення майбутніх подій. Будь-який історичний досвід не тільки відкритий для різних інтерпретацій, але насправді й інтерпретується в різні способи.

• У царині людської історії праксеологія забезпечує обмеження, подібні до тих, що їх експериментально підтверджена теорія накладає на пояснення і розуміння конкретних фізичних, хімічних та психологічних подій. Праксеологія теоретична і систематична, а не історична наука. Її предметом є людська діяльність як така незалежно від зовнішніх, випадкових та індивідуальних обставин конкретних дій. Її знання суто формальне і загальне безвідносно до матеріального змісту та індивідуальних характеристик конкретної події. Вона націлена на знання, дійсне для всіх випадків, умови яких точно відповідають її припущенням і висновкам. Її твердження і теореми не виводяться з досвіду. Так само як у логіці та математиці, вони апріорні. Ці твердження не підлягають верифікації або фальсифікації на основі досвіду і фактів. Вони логічно і за часом передують будь-якому розумінню історичних фактів. Вони становлять необхідну умову будь-якого уявного розуміння історичних подій. Без них ми не зможемо побачити в перебігу подій нічого, окрім калейдоскопічного миготіння і хаотичної плутанини.

2. Формальний та апріорний характер праксеології

Приписування логічної гетерогенності первісній людині

• Жоден з фактів з етнографії та історії не протиричіть твердженню, що логічна структура розуму є єдиною для всіх людей будь-якої раси, будь-якого віку та будь-якої країни.

3. Апріорі та реальність

• Відправний пункт праксіології — не вибір аксіом або рішення про процедури, а роздуми про сутність діяльності. Немає такої діяльності, в якій категорії праксеології не прояявлялися б сповна й досконало. Немає такого мислимого виду діяльності, де засоби і цілі, витрати і результати не були б чітко помітними й не могли б бути точно відокремленими одне від одного. Немає нічого, що відповідало б економічній категорії обміну лише приблизно і неповно. Є тільки обмін і не-обмін; і стосовно будь-якого конкретного обміну всі загальні теореми, що стосуються обміну, є дійсними в усій своїй суворості та з усіма наслідками, що випливають із них. Не існує жодних переходів від обміну до не-обміну або від прямого обміну до непрямого обміну. Досвід, що суперечить цим твердженням, відсутній.

• Ми доводимо не те, що теоретичні науки про людську діяльність мають бути апріорними, а те, що вони завжди були такими. Будь-яка спроба розгляду проблем людської діяльності необхідно пов'язана з апріорним мисленням.

• Прибічники логічно несумісних теорій використовують одні й самі події як доказ те, що їх погляду перевірені досвідом. Справа в тому, що досвід складних явищ (а іншого досвіду у світі людської діяльності немає) завжди можна інтерпретувати на основі прямо протилежних теорій. Чи буде інтерпретація визнана задовільною чи незадовільною, залежить від оцінки відповідних теорій, створених заздалегідь на основі апріорного роздуму.

• Історія не може дати нам жодного загального правила, принципу, закону. Не існує способів вивести апостеріорі з історичного досвіду будь-які теорії чи теореми щодо людської поведінки та установок. Історичні дані залишалися б просто хаотичною колекцією не пов'язаних одна з одною подій, якби не прояснялися, упорядковувалися, інтерпретувалися систематичним праксеологічним знанням.

4. Принципи методологічного індивідуалізму

Я й Ми

• Намагання психології розчинити Его і викрити його як ілюзію є марними. Праксеологічне Его не підлягає жодним сумнівам. Незалежно від того, якою людина була і якою вона може стати пізніше, в самому акті вибору і дії вона є Его.
• Від pluralis logicus (і від суто церемоніального pluralis majestaticus) ми повинні відрізняти pluralis gloriosus. Якщо канадець, який ніколи не пробував кататися на ковзанах, каже: «Ми — найкращі у світі хокеїсти», або якщо якийсь італійський невіглас гордо заявляє: «Ми — найвидатніші у світі художники», — то це нікого не вводить в оману. Але коли йдеться про політичні та економічні проблеми, pluralis gloriosus перетворюється на pluralis imperialis і як такий відіграє значну роль у прокладанні шляху до прийняття доктрин, що визначають міжнародну економічну політику.

8. Концептуалізація і розуміння

Історія природи і історія людства

• Космогонія, геологія, історія біологічних змін є історичними дисциплінами, коли вони вивчають унікальні події в минулому. Однак вони оперують виключно пізнавальними засобами природничих наук й не відчувають потреби в розумінні. Лише зрідка вони користуються досить наближеними чисельними оцінками. Але ці оцінки не є оцінками значущості. Це менш досконалий метод отримання кількісних співвідношень, ніж точне вимірювання. Їх не можна змішувати зі станом справ у сфері людської діяльності, яка характеризується відсутністю постійних співвідношень.

• Коли ми говоримо про історію, то маємо на увазі тільки історію людства, специфічним розумовим знаряддям якої є розуміння.

• Твердження про те, що наука про природу зобов'язана всіма своїми досягненнями експериментальному методу, іноді піддається різкій критиці з посиланнями на астрономію. В даний час астрономія являє собою виключно застосування фізичних законів, експериментально відкритих на землі, до небесних тіл. У далекому минулому астрономія грунтувалася на припущенні, що небесні тіла не змінять свого курсу. Коперник і Кеплер просто спробували припустити, по якій траєкторії Земля обертається навколо Сонця. Оскільки коло вважалося найдосконалішою кривою, Коперник й обрав його для своєї теорії. Пізніше Кеплер також на основі припущень замінив коло на еліпс. І тільки після відкриттів Ньютона астрономія стала природною наукою в строгому сенсі слова.

9. Про ідеальний тип

• Основна помилка історичної школи Wirtschaftlische Staatswissenschaften в Німеччині і інституціоналізму в Америці полягає в інтерпретації економічної науки як опису поведінки ідеального типу homo oeconomicus. Відповідно до цієї теорії традиційна, або ортодоксальна, економічна наука вивчає не реальну поведінку людини, а абстрактні і гіпотетичні образи. Вона описує істоту, рухому виключно економічними мотивами, тобто одним прагненням отримати найбільшу речову або грошову вигоду. Така істота, кажуть критики, не має аналога в реальній дійсності; це фантом неправдивої кабінетної філософії. Жодна людина не схильна до виключної пристрасті стати якомога більш багатим, а деякі взагалі знаходяться поза впливом цього усередненого прагнення. Вивчаючи життя і історію, безглуздо звертатися по допомогу до цього примарного гомункулуса.

• Будучи унікальними і неповторними, історичні події мають одну спільну рису: вони діяльність людини. Історія розуміє їх як людську поведінку; вона осягає їх зміст за допомогою праксіологічного пізнання і розуміє їх значення, розглядаючи їх індивідуальні та унікальні риси. Для історії важливо тільки значення для людини: значення, яке люди надають станом справ, яке вони хочуть змінити; значення, яке вони надають своїй діяльності; значення, яке вони надають результатами своєї поведінки.

• Критерієм, з точки зору якого історія впорядковує і сортує нескінченну різноманітність подій, є їх значення. Єдиний принцип, який вона застосовує для систематизації своїх об'єктів людей, ідей, інститутів, соціальних спільнот і артефактів, - рівнозначність. Відповідно до ступеня рівнозначності вона групує елементи в ідеальні типи.

• Ідеальні типи це специфічні поняття, що застосовуються в історичному дослідженні і в поданні його результатів. Це концепції розуміння. Як такі вони докорінно відрізняються від праксеологических категорій і понять й від понять природничих наук. Ідеальний тип не є родовим поняттям, оскільки його опис не вказує на ознаку, присутність якого ясно і недвозначно визначає приналежність до даного класу. Ідеальний тип не можна визначити; він повинен задаватися перерахуванням тих ознак, наявність яких, власне кажучи, визначає, чи зустрівся нам в даному конкретному випадку зразок, що належить до оскільки він розглядався ідеального типу. Особливістю ідеального типу є те, що не всі його ознаки повинні бути в наявності в кожному конкретному прикладі. Питання у тому, чи перешкоджає відсутність деяких характеристик включенню конкретного зразка в даний ідеальний тип, залежить від розуміння оцінки значущості. Сам ідеальний тип є результат розуміння мотивів, ідей, цілей діючих індивідів і вживаних ними засобів.

• Ідеальний тип не має нічого спільного зі статистичними усередненими і середніми величинами. Багато з його ознак не піддаються чисельному визначенню і з однієї цієї причини не можуть брати участь в обчисленні середніх. Але основну причину слід шукати в чомусь іншому.

• Без ідеального типу не можна вирішити жодної історичної проблеми. Навіть коли історик вивчає окрему особистість або одиничну подію, він не може обійтися без посилань на ідеальний тип. Якщо він говорить про Наполеона, то повинен посилатися на такі ідеальні типи як командувач, диктатор, революційний лідер; а якщо він займається Великою Французькою революцією, то повинен посилатися на такі ідеальні типи як революція, крах встановленого режиму, анархія.

• Оцінити доцільність використання певного ідеального типу й дізнатися, чи дає він адекватне представлення явища, можна лише за допомогою розуміння. Не ідеальний тип визначає спосіб розуміння; навпаки, спосіб розуміння вимагає конструювання відповідних ідеальних типів.

• Класичні економісти намагалися пояснити механізм ціноутворення. Вони усвідомлювали, що ціни не є результатом діяльності особливої групи людей, а являють собою продукт взаємодії всіх членів ринкового суспільства. У цьому полягає сенс їх твердження про те, що попит і пропозиція визначають встановлення цін. Однак спроби класичних економістів розробити задовільну теорію цінності виявилися невдалими. Їм не вдалося вирішити очевидний парадокс цінності. Вони були спантеличені уявним парадоксом, що полягає нібито в тому, що золото цінується вище заліза, хоча останнє є більш корисни, ніж перше. Вони не змогли побудувати загальну теорію цінності і, з'ясовуючи походження явищ ринкового обміну і виробництва, не дійшли до його першопричини - поведінки споживачів. Цей недолік змусив їх відмовитися від свого грандіозного плану розробки загальної теорії людської діяльності. Вони були змушені задовольнитися теорією, що пояснює лише дії бізнесмена, не звертаючись до вибору кожної людини в якості вихідного визначального фактора. Вони вивчали тільки поведінку бізнесмена, який прагне купити на самому дешевому ринку і продати на найдорожчому. Споживач виявився поза сферою їх теоретизування. Надалі епігони класичної економічної теорії пояснювали й виправдовували цей недолік як навмисну й методологічно необхідну процедуру. Відповідно до їх тверджень, це було обдуманим наміром обмежитися тільки одним аспектом людських зусиль, а саме економічним аспектом. Вони свідомо використовували вигаданий образ людини, рухомий виключно економічними мотивами, й ігнорували усі інші, хоча вони повністю усвідомлювали, що людина рухається й багатьма іншими, неекономічними мотивами. Вивчення цих інших мотивів, вважають деякі з таких тлумачів, не входить в завдання економічної науки, а відноситься до інших галузей знання. Інша група визнавала, що дослідження цих позаекономічних мотивів й впливу, який вони чинять на встановлення цін, також є завданням економічної теорії, але, на їхню думку, це слід залишити наступним поколінням економістів. Нижче буде показано, що розподіл мотивів на економічні та позаекономічні безпідставним [...]. Тут важливо тільки усвідомити, що доктрина економічної сторони людської діяльності надзвичайно спотворює вчення класичних економістів. Вони ніколи не робили того, що їм приписує ця теорія. Вони прагнули осягнути механізм встановлення реальних, а не фіктивних цін, які встановилися б, якби люди діяли під впливом гіпотетичних обставин, що відрізняються від реальних. Ціни, які вони намагалися пояснити і пояснювали (хоча і без виявлення їх причини у виборі споживачів), це реальні ринкові ціни. Попит і пропозиція, про які вони говорять, це реальні фактори, які визначаються всіма мотивами, що спонукають людей купувати і продавати. Але недоліком їх теорії залишилося те, що вони не пояснили попит вибором споживачів; їм не вистачало задовільної теорії попиту. Але вони не стверджували, що попит (як вони трактували це поняття в своїх працях) визначається виключно економічними мотивами, відмінними від позаекономічних мотивів. Класичні економісти обмежили своє теоретизування поведінкою бізнесмена, не вивчаючи мотиви кінцевого споживача. Проте їх теорії мали на увазі пояснення реальних цін незалежно від мотивів і ідей, якими керуються споживачі.

• Сучасна суб'єктивна економічна теорія починає з вирішення очевидного парадоксу цінності. Вона не обмежує свої теорії поведінкою одних бізнесменів, не вивчає вигаданого homo oeconomicus. Вона досліджує непохитні категорії діяльності будь-якої людини. Її теореми, що стосуються цін на товари, заробітної плати і процентних ставок, відносяться до всіх явищ безвідносно до мотивів, що спонукає людей купувати, продавати або утримуватися від купівлі-продажу. Пора повністю відмовитися від будь-яких посилань на подібні безуспішні спроби виправдати недоліки ранніх економістів зверненням до фантому homo oeconomicus.

10. Метод економічної науки

• Предмет праксеології - суть експлікація категорії людської діяльності. Все, що потрібно для виведення всіх теорем праксеологии, знання сутності людської діяльності. Це наше власне знання, оскільки ми люди; жодне істота людського походження, якщо патологічні стани не звели його до простого рослинного існування, не позбавлене його. Для розуміння цих теорем не потрібно ніякого особливого досвіду, і ніякий досвід, яким би багатим він не був, не здатний розкрити їх суті, якому апріорі невідомо, що таке людська діяльність. Єдиний спосіб пізнання цих теорем це логічний аналіз властивого нам знання категорії діяльності. Ми повинні згадати себе і поміркувати про структуру людської діяльності. Подібно логіці і математиці праксеологічне знання знаходиться всередині нас; воно не приходить ззовні.

• У категорії людської діяльності укладені всі поняття і теореми праксеології. Перше завдання полягає в тому, щоб витягти і дедукувати їх, тлумачити їх зміст й визначити загальні умови діяльності як такої. Показавши, які умови необхідні для будь-якої діяльності, необхідно піти далі і визначити зрозуміло, в категоріальному і формальному сенсі менш загальні умови окремих типів діяльності. Другу задачу можна було б вирішити шляхом опису всіх мислимих станів і дедукованих з них усіх логічно допустимих наслідків. Така всеосяжна система дасть теорію, що відноситься не тільки до людської діяльності, як вона існує в умовах і обставинах реального світу, в якому живе і діє людина. Вона також буде обговорювати гіпотетичну діяльність, яка мала б місце в нездійсненних умовах ідеальних світів.

• Але метою науки є пізнання реальності. Наука - не розумова гімнастика або логічна розвага. Тому праксеологія обмежує свої дослідження вивченням діяльності за таких умовав й припущень, які дані в реальності. Вона вивчає діяльність у нездійснених і нездійсненних умовах тільки з двох точок зору. По-перше, вона займається станами, які, хоча й не реальні у сьогоденні або минулому світі, можуть стати реальними коли-небудь в майбутньому. Й по-друге, вона вивчає нереальні і нездійсненні обставини, якщо таке дослідження необхідно для задовільного розуміння того, що відбувається в обставинах, що існують у реальності.

• Проте це посилання на досвід не применшує апріорного характеру праксеологии і економічної теорії. Досвід просто звертає нашу цікавість на певні проблеми і відволікає від інших проблем. Він підказує, що нам слід з'ясувати, але не говорить, як ми повинні діяти в пошуках знання. Більш того, зовсім не досвід, а саме одне лише мислення вказує нам на те, що необхідно досліджувати не реалізовуються гіпотетичні обставини, для того щоб зрозуміти, що відбувається в реальному світі.

• Негативна корисність праці не носить категоріального і апріорного характеру. Ми можемо несуперечливо представити світ, в якому праця не стає причиною занепокоєння, і ми можемо описати стан справ в такому світі [...]. Але реальний світ обумовлений негативною корисністю праці. Для розуміння того, що відбувається в реальному світі, підходять тільки теореми, що грунтуються на припущенні, що праця є джерелом занепокоєння.

• Досвід вчить нас, що негативна корисність праці існує. Але він не вчить нас безпосередньо. Не існує явища, що представляє собою негативну корисність праці. Є тільки дані досвіду, що свідчать на основі апріорного знання про те, що люди вважають відпочинок, тобто відсутність праці, більш бажаним станом, ніж витрати праці. Ми бачимо, що люди відмовляються від переваг, які вони могли б придбати, працюючи більше, тобто вони готовий приносити жертви заради відпочинку. З цього факту ми робимо висновок про те, що дозвілля оцінюється як благо, а праця розглядається як тягар. Але з позицій колишнього розуміння праксеологии ми ніколи не змогли б прийти до такого висновку.

• Теорія непрямого обміну і всі наступні теорії, що грунтуються на ній, теорії фідуціарного кредиту застосовні тільки для інтерпретації подій в межах світу, в якому здійснюється непрямий обмін. У світі чистої бартерної торгівлі вона була б простою грою розуму. Навряд чи економісти з подібного світу, якщо в ньому взагалі можливе виникнення економічної науки, замислювалися б над проблемами непрямого обміну, грошей і всього іншого. Однак в нашому світі подібні дослідження становлять істотну частину економічної теорії.
  

• Таких речей, як історичний метод в економічній науці і інституціональна економічна теорія, не існує. Є економічна теорія та економічна історія. Й їх ні в якому разі не можна змішувати. Всі теореми економічної теорії необхідно дійсні у всіх випадках, коли дані всі зроблені припущення. Зрозуміло, вони не мають практичного значення в тих ситуаціях, коли ці умови відсутні. Теореми, які стосуються непрямого обміну, непридатні в умовах, де непрямий обмін відсутній. Але це не позбавляє їх обґрунтованості [Див.: Knight F.H. The Ethics of Competition and Other Essays. New York, 1935. P. 139.].

• Це питання заплутується спробами уряду і могутніх лобістських угруповань принизити економічну науку і зганьбити економістів. Деспоти і демократична більшість одурманені владою. Вони з небажанням змушені визнати, що підпадають під дію законів природи. Але вони відкидають саме поняття економічного закону. Хіба не вони самі є верховними законодавцями? Хіба у них недостатньо сил, щоб знищити будь-якого опонента? Жоден військовий диктатор не схильний визнавати ніяких обмежень, крім тих, що накладаються переважаючою військовою силою. Улесливі писаки завжди готові заохочувати це самовдоволення розробкою відповідних доктрин. Вони називають свої підтасовані припущення історичної економічною теорією. По суті економічна історія являє собою літопис методів державного регулювання, які провалилися внаслідок самовпевненого ігнорування законів економічної науки.

• Неможливо зрозуміти історію економічної думки, якщо не звертати уваги на те, що економічна наука як така це виклик зарозумілості можновладців. Економіст ніколи не може бути улюбленцем деспотів і демагогів. Для них він завжди баламут, й чим більше вони внутрішньо переконані в його правоті, тим сильніше ненавидять його.
  

• Розуміння не дає права сучасному історику стверджувати, що заклинання коли-небудь були підходящим засобом лікування хворих корів. Не дозволяє воно йому й вважати, що економічні закони не діяли в Стародавньому Римі чи в імперії інків.

• Праксеология (а отже, й економічна наука) являє собою дедуктивну систему. Вона черпає свою силу з вихідної точки своїх дедукції, з категорії діяльності. Жодна економічна теорема не може вважатися обґрунтованою, якщо вона очевидним чином не пов'язана з цією підставою незаперечною ланцюжком міркувань. Твердження, що проголошується поза зв'язку з цим, є довільним й висить у повітрі. Неможливо займатися якоюсь частиною економічної науки, не обрамляючи її усією системою діяльності.

• Емпіричні науки починають з одиничних подій і йдуть від унікального і окремого до більш загального. Їх дослідження мають тенденцію до спеціалізації. Вони можуть вивчати частину, не звертаючи уваги на ціле. Економіст ніколи не повинен бути вузьким фахівцем. Вивчаючи будь-яку проблему, він завжди повинен орієнтуватися на систему у цілому.

Частина друга. ДІЯЛЬНІСТЬ У СУСПІЛЬСТВІ

IX. Роль ідей

2. Світогляд та ідеологія

• Ідеологія - це сукупність наших теорій відносно індивідуальної поведінки і суспільних відносин. Й світогляд, й ідеологія виходять за рамки обмежень, які накладаються на чисто нейтральне й академічне дослідження речей як вони є. Вони є не просто науковими теоріями, а доктринами про належне, тобто про кінцеві цілі, до яких має прагнути людина у своїх земних справах.

• Релігійні війни є найжахливішими війнами, оскільки ведуться без будь-яких видів на примирення.

• Ідеології, прийняті громадською думкою, ще більшою мірою є зараженими недосконалістю людського розуму. Зазвичай вони являють собою еклектичне поєднання ідей, абсолютно не сумісними одна з одною. Вони не здатні витримати логічну перевірку свого змісту. Їхня непослідовність є непоправною й не дозволяє поєднати різні частини у систему ідей, сумісними одна з одною.

• Основною метою праксеології і економічної теорії є заміна суперечливих принципів популярного еклектизму послідовною коректною ідеологією. Крім розуму не існує ніякого іншого засобу для запобігання розпаду суспільства і гарантованого стійкого покращення умов життя людини. Люди мусять сробувати розібратися з усіма проблемами, які виникли, до тієї точки, далі якої людський розум йти не може. Вони ніколи не повинні мовчки погоджуватися з жодним з рішень старших поколінь, знов й знов ставлячи під сумнів кожну теорію й кожну теорему; вони ніколи не мають припиняти спроб усунення помилок й максимально можливого отримання знання. Вони мають боротися з помилками, викриваючи хибні доктрини і розвиваючи істинні.

• Будь-яка проблема є виключно інтелектуальною й має розглядатися саме такою. Переводити її у область моралі і розправлятися з її прибічниками протилежної ідеології, називаючи їх негідниками, було б катастрофою. Даремно наполягати на тому, що усе, до чого прагнемо ми, це добре, а усе, чого бажають наші противники, погано. Необхідно вирішити питання, що слід вважати хорошим, а що поганим. Невблаганний догматизм, який є властивим релігійним групам і марксизму, призводить лише до невирішуваних конфліктів. Він заздалегідь визнає усіх інакомислячих злочинцями, ставить під питання їх добрі наміри й пропонує здатися без попередніх умов. Там, де панує подібна позиція, є неможливим ніяке суспільне співробітництво.

• Допоки ідеологія соціалізму і націоналізму буде переважати у світовій громадській думці, німці або інші народи, щойно вони отримають відповідну можливість, завжди зможуть ще раз спробувати досягти успіху шляхом агресії і завоювань. Щойно не будуть повністю викриті хибні погляди, які породжують агресивні умонастрої, немає ніякої надії на їхнє викорінення. Це задача не психиіатрів, а економістів. У людини є лише один засіб боротьби з помилками - розум.

X. Обмін у суспільстві

1. Аутистичиний обмін та міжособистий обмін

• Відношення обміну є фундаментальним суспільним відношенням. Міжособистий обмін товарами і послугами зплітає зв'язки, які об'єднують людей у суспільство. Формула суспільства виглядає так: do ut des. Там, де немає умисної взаємності, де діяльність не передбачає ніякого наміру принести користь супутній діяльності інших людей, існує не міжособистий, а аутистичний обмін.

Частина третя. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗРАХУНОК

XI. Визначення цінності без розрахунку

1. Градація засобів

• Діюча людина переносить оцінку цінності на засоби. За інших рівних умов вона призначає усій сукупності різноманітних засобів таку ж цінність, яку вона призначає цілі, яку може досягти цими засобами.
  

2. Абстракція бартеру в елементарній теорії цінності і ціни

• Сучасна теорія цінності і ціни показує, як вибір індивідів, вподобання ними одних предметів і відхилення інших, призводить у сфері міжособистого обміну до виникнення ринкових цін.
  
• Елементарна теорія цінності і ціни застосовує, ..., поняття ринку, на якому усі угоди здійснюються у результаті прямого обміну. Грошей не існує, товарі і послуги обмінюються безпосередньо на інші товари і послуги. Ця ідеальна конструкція є необхідною. Можна знехтувати проміжною роллю грошей для того, щоб зрозуміти: у підсумку завжди відбувається обмін економічними благами першого порядку. Але при цьому завжди слід стерегтися ілюзії, яку легко може породити поняття ринку з прямими обміном. Хибне припущення, що засіб обміну є лише нейтральним фактором, саме зобов'язане своїм походженням й стійкістю неправильній інтерпретації даної ідеальної конструкції. У відповідності до цієї думки єдина різниця між прямими і непрямим обміном полягає у тому, що для останнього використовується засіб обміну. Стверджується, що введення грошей до угоди не чинить впливу на основні особливості ділового життя. При цьому ігнорується той факт, що історії відомі випадки, коли різкі зміни у купівельній спроможності грошей розхитували усю систему обміну. Однак вважається, що ці виключні факти спричинені невідповідною політикою регулювання.

Частина четверта. КАТАЛАКТИКА АБО ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ РИНКОВОГО СУСПІЛЬСТВА

XIV. Предмет і метод каталактики

1. Визначення меж проблем каталактики

• Те, що сьогодні викладається у більшості університетів під маркою економічної теорїі, насправді є її запереченням.
  

XV. Ринок

6. Свобода

• Термін свобода може набути сенсу тільки в рамках суспільної системи. Як праксеологічний термін свобода належить до царини, у межах якої діючий індивід у змозі вибирати між альтернативними способами дії. Людина вільна тією мірою, якою їй дозволено самій обирати цілі та засоби досягнення цих цілей. Найсильніше свобода обмежена законами природи, а також законами праксеології. Вона не в силах досягти цілей, які несумісні одна з одною. Якщо вона вирішує вдатися до задоволень, які чинять певний вплив на функціонування її тіла або розуму, то вона має примиритися з відповідними наслідками. Нерозумно говорити про те, що людина не є вільною, оскільки не може насолоджуватися задоволенням від вживання деяких наркотиків, не відчуваючи неминучих наслідків, які зазвичай вважаються найвищою мірою небажаними. Тоді як це загалом визнається всіма розумними людьми, подібної одностайності не спостерігається щодо оцінки законів праксеології.
• Людина не може одночасно отримувати вигоди, одержувані за рахунок як співпраці на основі принципу поділу праці в суспільстві, так і зловживання поведінкою, що неминуче призведе до розпаду суспільства. Вона має обирати між дотриманням певних правил, що уможливлюють життя в суспільстві, і злиднями та незахищеністю життя в небезпеці у стані нескінченних воєнних дій між незалежними індивідами. Це не менш непорушний закон, що визначає людську діяльність, ніж закони фізики.

• У ринковій економіці соціальної організації типу laissez faire існує царина, в межах якої індивід вільний обирати між різними видами діяльності, не наражаючись на загрозу бути покараним. Однак, якщо держава опікується не лише захистом людей від насильницької агресії та шахрайства з боку антигромадських індивідів, то вона зменшує свободу індивідів діяти більшою мірою, ніж вона обмежується законами праксеології. Отже, ми можемо визначити свободу як такий стан справ, за якого право вільного вибору індивідів не обмежується державним примусом сильніше, ніж у будь-якому разі воно обмежується законами праксеології.
• Саме це мається на увазі, коли свободу визначають як становище індивіда в ринковій економіці. Він вільний у тому сенсі, що закони і держава не змушують його відмовлятися від автономії і самовизначення більшою мірою, ніж це роблять праксеологічні закони, які не можна оминути. Він відмовляється лише від тваринної свободи жити, не звертаючи жодної уваги на існування інших особин свого виду. Функції суспільного апарату стримування і примусу полягають у тому, щоб змусити тих індивідів, які через свою злісність, недалекоглядність або розумову неповноцінність не можуть зрозуміти, що своїми діями, які руйнують суспільство, вони завдають шкоди самим собі та всім іншим людським істотам, уникати подібних дій.
• Саме під цим кутом зору необхідно розв'язувати проблеми, які часто порушуються, чи є військова повинність і справляння податків обмеженням свободи. Якби принципи ринкової економіки були визнані всіма людьми в усьому світі, то не існувало б жодних причин вести війни й окремі держави могли б жити в мирі та злагоді. Але в наш час вільній державі постійно загрожують агресивні плани тоталітарних деспотій. Якщо вона хоче зберегти свою свободу, то має бути готовою відстоювати свою незалежність. Якщо уряд вільної країни змушує кожного громадянина всіма силами сприяти своїм задумам відбиття агресора, а кожного здорового чоловіка вступити до збройних сил, то він не накладає на індивідів обов'язку, який був би кроком у бік від завдань, диктованих законами праксіології. У світі, де повно нестримних агресорів і поневолювачів, цілісний безумовний пацифізм рівносильний беззастережній капітуляції перед обличчям найжорстокіших гнобителів. Той, хто хоче залишитися вільним, повинен битися на смерть із тими, хто прагне позбавити його свободи. Ізольовані спроби опору з боку кожного індивіда приречені на провал, єдиний реальний шлях, щоб опір організовувала держава. Одне з найважливіших завдань держави - захист суспільної системи не тільки від вітчизняних злочинців, а й від зовнішніх ворогів. І той, хто в наші дні виступає проти озброєння та військової повинності, сам того не відаючи, є пособником тих, хто прагне поневолити всіх.
  
• Будь-яка дія уряду, що виходить за межі виконання функцій захисту планомірної роботи ринкової економіки від агресії внутрішніх та іноземних порушників спокою, є кроком уперед дорогою, яка прямісінько веде до тоталітарної системи, де свобода взагалі відсутня.

XVII. Непрямий обмін

3. Попит на гроші і пропозиція грошей

• Гроші - це засіб обміну. Це товар, який продаєтья з найвищою швидкістю, який люди купують тому, що хочуть запропонувати його у подальших актах міжособистого обміну. Гроші - це річ, яка слугує в якості загальновизнаного й звичайного засобу обміну. Це їхня єдина функція. Усі інші функції, які люди приписують грошам, являють собоюю просто певні аспекти їх первинної та єдиної функції - функції засобу обміну.

Частина п`ята. СУСПІЛЬНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО БЕЗ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Частина шоста. ВТРУЧАННЯ У РИНКОВУ ЕКОНОМІКУ

XXXIV. Економічна теорія війни

2. Війна і ринкова економіка

• Ринкова економіка, підпорядкована суверенітету споживачів, виробляє продукцію, яка робить життя індивіда більш приємним. Вона намагається задовольнити попит індивіда на більший комфорт. Саме за це апостоли насильства зневажають капіталізм. Вони шанують героїв, руйнівників і вбивць, і зневажають буржуа і його психологію дрібного крамаря (Зомбарт). В даний час людство пожинає сходи, насіння яких були посіяні цими людьми.

XXXV. Принцип добробуту проти принципу ринку

3. Нерівність

• Давайте порівняємо історію Китаю та Англії. У Китаї існувала високорозвинена цивілізація. Дві тисячі років тому він був далеко попереду Англії. Але в кінці XIX в. Англія була багатою і високорозвиненою країною, в той час як Китай був жебраком. Його цивілізація не відрізнялася від того стану, якого вона досягла за століття до цього. Це була цивілізація, яка зупинилася.

• Китай намагався здійснити принцип рівності доходів більшою мірою, ніж це робилося в Англії. Земельні ділянки були поділені і підподілені. Не було численного класу безземельного пролетаріату. А в Англії XVIII ст. цей клас був дуже численним, оскільки обмежувальна практика несільськогосподарського виробництва, санкціонованих традиційної ідеологією, відстрочила появу сучасного підприємництва. Але коли філософія laissez faire відкрила дорогу капіталізму, повністю зруйнувавши помилки рестрикціонізму, індустріалізм зміг розвиватися прискореними темпами, тому що необхідна робоча сила вже була в наявності.

• Епоху машин породила не специфічна ментальність користолюбства, яка в один прекрасний день незбагненним чином оволоділа розумом деяких людей й перетворила їх у капіталістичних людей, як це уявлялося Зомбарту. Люди, готові отримати прибуток за рахунок того, щоб пристосувати виробництво для задоволення потреб публіки, існували завжди. Але вони були паралізовані ідеологією, яка таврувала користолюбство як аморальний прояв й зводила інституціональні бар'єри, щоб його приборкати. Заміна традиційної системи обмежень на філософію laissez faire усунула ці перешкоди на шляху підвищення матеріального добробуту і проголосила нову еру.

• Ліберальна філософія зруйнувала традиційну кастову систему, тому що її збереження було несумісне з функціонуванням ринкової економіки. Вона пропагувала скасування привілеїв, тому що прагнула розв'язати руки тим, хто був досить винахідливим, щоб найбільш дешевим чином виробляти більше всіх продукції найкращої якості. У цьому негативному аспекті програма утилітаристів і економістів співпадала з ідеями тих, хто атакував станові привілеї з точки зору так званого права природи і доктрини рівності всіх людей. Обидві ці групи були єдині в підтримці принципу рівності всіх людей перед законом. Але така єдність не усунула фундаментальної розбіжності між цими двома напрямками думки.

Частина сьома. МІСЦЕ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ В СУСПІЛЬСТВІ

Див. також

• Колекція цитат Л. Мізеса
• Цитати Людвіга фон Мізеса з інших праць