Люсі Фолі

Люсі Фолі (англ. Lucy Foley) — британська письменниця.

Люсі Фолі

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

	Гостей запрошено на віддалений острів на ірландському узбережжі для святкування року — весілля Джулс та Вілла. Усе розплановано до дрібниць, задано святковий тон і зібрано старих друзів, тож день має бути просто ідеальним. Допоки не знайдуть тіло, яке стане доказом ідеального вбивства… Там і наречений із таємницею, і дружка з образою, і гість, у якого серйозний був мотив, і дружба з темним минулим та багато іншого! — Про книжку «Список запрошених»
	Guests are called to a remote island off the Irish coast to celebrate the wedding of the year — the marriage of Jules and Will. Everything has been meticulously planned, the scene is set, old friends are back together: it should be the perfect day. Until, that is, the discovery of a body signals the perfect murder… There’s a groom with a secret, a bridesmaid with a grudge, a plus one with motive, a best man with a dark past — and more!

	Мені сподобалося писати цю книгу. Запросити читача в розкішний світ на весілля, яке перетворюється на жахливу, фатальну і провальну подію. Я відчула, що весілля дозріло до того, аби стати місцем розслідування таємничого вбивства. Це чудова і радісна подія, але іноді через підвищений стрес і надмірну емоційність гості можуть поводитися вкрай дивно. Весілля — це можливість побачитися зі старими і новими друзями та родичами, яких зазвичай не зустрів би в одному місці. Але це також може мати незвичні наслідки.
	I so enjoyed writing this book, inviting the reader into the world of a rather glamorous wedding that then goes horribly — fatally — wrong. I felt a wedding was ripe for the murder mystery treatment — they’re wonderful occasions but also potentially times of heightened emotion and stress and people can behave very badly. It’s also a chance for old friends, new friends and family members to come together — people who would never normally meet — with potentially explosive consequences.

	Я маю щоденне завдання писати приблизно 1500-2000 слів. Якщо досягла цього рівня, то іноді даю собі час, аби відпочити після обіду. Тоді займаюся справами, які не пов’язані з письменництвом безпосередньо, але все одно мають стосунок до нього: відвідую виставки, досліджую щось, ходжу в кіно (фільми часто мене надихають). А якщо говорити суто про письменництво, то для мене це написання слів перш за все на папір. Я не виправляю текст одразу. Спершу пишу в записнику, потім друкую, а вже після цього редагую. — Про письменницький процес
	I have a wordcount oriented goal, somewhere between 1500-2000 words. If I’ve met it, then sometimes I’ll give myself the afternoon “off” to do something that’s not directly writing but perhaps related — visiting an inspiring exhibition, doing some research, even going to the cinema, as I’m often inspired by film. In terms of the actual writing, for me it’s more about getting words down on the page at first — I don’t tinker a huge amount as I go. I write in a notebook first and then I type up everything later, which is when I begin to edit.

	Я читачка, яка стала письменницею. В університеті вивчала англійську літературу, а потім працювала редакторкою у видавництві «Hodder & Stoughton», тож писати я почала через любов до читання. Я намагаюся писати нові книги так, аби мені як читачці було цікаво їх прочитати. Насправді я не планувала бути письменницею. Не думаю навіть, що взагалі вважала письменництво «справжньою» роботою.
	I’m a reader turned writer. I studied English Lit at university then worked as a fiction editor at Hodder & Stoughton, so I really came to writing from my love of reading. The way I approach each new book is to try and write the book that I as a reader would like to discover. I didn’t plan to be a writer as I don’t think I ever saw writing as something you could do as a ‘real’ job!

	На створення локацій надихають реальні місця, куди я подорожувала, і які справили на мене сильне враження. Місця в «Списку запрошених» натхненні островами ірландського узбережжя Коннемара. І це місця дикі, загартовані вітром і пісками. Вони мають особливу дивовижну атмосферу, а давні руїни будинків надають їм постапокаліптичний вигляд. З’являються доволі моторошні відчуття, коли стоїш там і дивишся на Атлантичний океан, розуміючи, що далі немає нічого — за винятком морських просторів — аж до кордонів Північної Америки.
	My settings are inspired by places I’ve travelled to which have made a powerful impression on me. The setting for The Guest List was inspired by the islands off Ireland’s Connemara coast. They’re very wild and windswept and the deserted ones have a particularly uncanny feel to them, the ruins of former houses giving them a post-apocalyptic look. And it’s an eerie feeling standing there looking out to the Atlantic, knowing there’s nothing — just a great sweep of sea — until you get to North America.

	А щодо героїв, то ніколи не придумую їх, опираючись на реальних людей, бо мені подобається думати, що персонажі виринають з глибин моєї фантазії. Та, гадаю, у кожному з них за замовчуванням є трохи від мене й мого характеру, а також від людей, які мене оточують (навіть тих, які не дуже подобаються!). Письменництво іноді схоже на прислухання до голосів у своїй голові!
	My characters are never based on real people, and I like to think they emerge from the depths of my imagination, but I suppose by default they must each contain a little piece of me and my own character or perhaps those close to me (even the really unlikeable ones!). Writing can at times feel a little like listening to the voices in your head!

	Я живу з моїми героями так довго, що з часом сприймаю їх як реальних людей, тож добре розумію, якими вони є. Не скажу, що вони мають власні життя, але іноді ловлю себе на думці, що хочу дати героєві більше «ефірного часу», а іноді розумію: те, що я спланувала для героя перед створенням книги, насправді буде йому не властиво. Часом найголовніше можна відчути лише тоді, коли вглибишся в письменницький процес.
	I live with my characters for long enough that they start to feel real to me and I have a strong understanding of who they are. I wouldn’t say they take on a life of their own so much as I suddenly find myself wanting to give a particular character more ‘screen time’, or realise that something I had planned for them when plotting the book would actually be out of character. Sometimes you can only feel the truth of that once you are well into the writing process.

	Насправді багато моїх занять для відпочинку все одно пов’язані з письменництвом, але, гадаю, це й означає бути авторкою… ти ніколи не перестаєш шукати матеріал і ніколи не перестаєш думати про письменництво. Навіть підсвідомо!
	Actually, so many of these ‘relaxing’ activities come back to writing in some way — but I suppose that’s the thing about being an author… you never really stop looking for material or thinking about writing, even if only subconsciously!

	Пораджу думати про свій роман з погляду читача і писати таку книгу, яку вам цікаво було б читати. Для мене цей метод працює. Гадаю, в цьому є сенс, бо якщо цікаво читати вам, то є ймовірність, що інших це теж зацікавить. А ще це хороший спосіб думати про своїх читачів і пам’ятати, що ви створюєте те, що розважає інших. — Порада письменникам-початківцям
	I’d say think about the novel that you as a reader would like to discover and write that book. It worked for me! I think it makes sense — if you’re interested in reading it, hopefully there’s a chance that others will agree. And it’s also a good way to start thinking about your readers, remembering that you are, hopefully, creating something to compel and entertain others.